Пятница, 29.03.2024, 18:19
Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

КАЗАХСТАНСКИЙ ДНЕВНИК

Меню сайта
Категории каталога
мир [192]
Публицистика [121]
литература [25]
Актуально [310]
Актуальные новости
Казахстан [28]
Разнообразная информация о жизни страны
Украина [249]
Новости Украины
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
if(11< width=31 height=31 border=0 alt="TOP.proext.com">'); //--> Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Наш опрос
Какую информацию Вы хотите получить из Казахстана?
Всего ответов: 121

Каталог статей

Главная » Статьи » Украина

Коліївщина піднімала на “кінець вил” і корчмарів

Коліївщина піднімала на "кінець вил” і корчмарів

Під час Коліївщини гайдамаки-повстанці нищили не тільки шляхту, а й євреїв-корчмарів. Чому?

Ще й по-сьогодні дослідники Коліївщини якось делікатно обходять це непросте питання. Хоча причина люті гайдамаків до євреїв-корчмарів зродилася на "кінець вил” не просто так...

Відомий дослідник Коліївщини Г. Храбан у свій час зробив окрему цільову розвідку причин люті. Читаючи його роботу, розумієш: євреї-корчмарі, як орендатори, мало чим різнилися від шляхти у "техніці” здирництва над селянами.

У висновках Г. Храбана знаходимо, зокрема, таке: "У другій половині XVIII століття на підвладних Польщі українських землях фактично було ліквідовано пільги, що їх обіцяли слобожанам, які заново освоювали спустошені Великою Руїною території. Запроваджено регулярну панщину, грошові податки, а крім того, майже півтора десятка всіляких повинностей, як, наприклад, плата за користування землею, подимне, за косовицю сіна і т. п. Існувала й ще одна, прихована, повинність, яка викликала неабияке обурення простого люду. Кожен поміщик мав монопольне право на пропінацію, тобто на виробництво і збут у своєму маєтку алкогольних напоїв. Сама шляхта до такого ''бізнесу'' не опускалася, а, як правило, здавала пропінацію в корчемну оренду, яку, в свою чергу, монополізували євреї.

Так от. Як тільки утворювалася нова слобода, поряд з церквою відразу будувалася і корчма із житловою частиною, де й поселявся корчемний орендар. Але корчмар не лише гнав горілку чи варив мед. В орендних контрактах були передбачені права, що давали йому велику владу над селянами. Усі жителі слободи, а також надвірні козаки, навіть священики мусили купувати горілку, брагу, вишняки тільки в "своїй” корчмі. Молоти борошно, дерти крупу наказано було тільки в орендованому євреєм млині. Тільки йому місцеві жителі повинні були продавати збіжжя, мед, віск. Селяни мусили також у рахунок громадських повинностей ремонтувати греблі й млини, заготовляти для винокурень дрова, жито, солод, іншу сировину; сільські громади зобов'язано було охороняти корчми вночі. Поширеною була практика, коли поміщики передавали у власність корчмарям по кілька кріпацьких родин, як прислугу.

Григорій Храбан у своїй праці наводить факти, які переконують: корчемна оренда була "узаконеним” грабунком селян. Так, у Брацлавському та Київському воєводствах ''п'яні гроші'' становили 75 процентів усіх доходів поміщиків. А ще ж орендар мав покрити свої затрати на виробництво, одержати прибуток. Тож селян і споювали...

Г. Храбан у своїй розвідці наводить документальні факти:

''Горілку нерідко відпускали в борг. А при розрахунку "навішували” відсотки, або й просто приписували літри. Вдавалися й до прямого тиску на потенційних ''п'яниць''.

У контракті 1757 р. на корчемну оренду в маєтках Ф. Потоцького є такий пункт: ''Коли б хтось із підданих, що живе в статках, через опір або через якусь упертість не дав прибутку, орендар по закінченні третього кварталу має покликати його до управління замку. Начальство, розглянувши заяву, має примусити дати прибуток відповідно до його майнового стану''. Отже, майно селянина примусово обкладалося своєрідним ''алкогольним податком''. При цьому майновий стан жертви панської сваволі (а отже, й кількість випитої горілки, що нею треба було ''розрахуватися'' за статок) визначав, звісно, не сам селянин, а орендар і підкуплене ним ''начальство'', яке ніколи не барилося із застосуванням так званої ''орендарської екзекуції''.

Про примусовий збут горілки свідчить і запис 1765 року в інвентарі Богуславського староства, де та­кий примус ''призвів до надзвичайного утиску підданих, і тому багато їх у попередні роки втекло''. Таке сталося й у Канівському старостві, орендарі якого примушували ''селян купувати в корчмах горілку в такому розмірі, що далі нема змоги терпіти''.

Примусовий збут горілки та ''орендарську екзекуцію'' детально описав шляхтич Ф. Макульський. Коли корчмар зазнавав збитків або своєчасно не одержував боргів, за наказом адміністрації до села приїздила комісія з надвірними козаками. Всі вони харчувалися за рахунок ''впертих'' селян аж до відшкодування ними збитків. Коли ж боржники ''опиралися'' і надалі, в них забирали зерно, одяг, худобу тощо.

Тож корчемний бізнес в середовищі євреїв процвітав. І як не дивно, він "живий” і по сьогодні! Історія донесла його прізвищем Корчемний. На сьогодні таке прізвище носять майже 400 громадян України. Є серед них і відомі люди. Наприклад:

Василь Григорович Корчемний - український науковий агроном-садівник, пасічник і автор і видавець книжок про флори. Про нього розповідає українська Вікіпедія. Зокрема, і те, що Василь Григорович у 1972 році заклав на 14-ти гектарах Хоростківський дендрологічний парк - зелений музей екзотичної і місцевої флори Поділля під відкритим небом, в якому зібрано велику колекцію видів, різновидів і форм дерев, чагарників з усіх країн і континентів світу. Зараз парк охороняється державою. Створюючи хоростківський шедевр садово-парокового мистецтва, Корчемний одночасно створював колекцію цікавих тропічних і субтропічних рослин для закритого ґрунту, так званого зимового саду. Майже за десять років він зібрав 375 видів і форм субтропічних і тропічних культур.

Я ж хочу згадати і Миколу Олександровича Корчемного, професора Національного аграрного університету.

М.О. Корчемний народився в селі Антополь Андрушівського району Житомирської області в селянській родині. В 1964 році він з відзнакою закінчив факультет електрифікації сільського господарства Української сільськогосподарської академії. Після кількох років викладання у Бережанському технікумі механізації та електрифікації сільського господарства, захистив кандидатську дисертацію. Його запросили працювати до Українського інституту механізації та електрифікації сільського господарства. Працюючи науковцем, М.О. Корчемний практикував викладацтво у Національному аграрному університеті, писав докторську... На рахунку ученого майже 200 опублікованих наукових праць; в т.ч. 5 книг, 7 брошур, 5 методичних рекомендацій.

PS. Напрошується паралель із сьогоднішньою ситуацією в українському суспільстві. Однак вона — тема для іншого матеріалу.

Лівша


Читать полностью: http://h.ua/story/362615/#ixzz25qJEKGIX
Категория: Украина | Добавил: kazahd (08.09.2012)
Просмотров: 723 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]