Історія зберігає велику кількість таємниць. Якщо відсунути нудні підручники, подивившись на минуле під іншим кутом, відкриваються такі сенсаційні пласти, що не вистачить життя, аби зрозуміти і дослідити ті події…
Почали підбивати підсумки…
Останній за рік номер журналу «Музеї України» видали. На очі потрапив якийсь стислий план чергового виступу у якомусь ефірі чи інтерв‘ю. Потягло на спогади. За три останні роки, наша маленька команда потрапила у таку кількість пригод, здійснила скільки феєричних відкриттів, що солідним професійним історикам знадобляться роки, аби підтвердити чи спростувати отримані нами факти. Найбільше нас смішить те, що ні підтвердити, ні спростувати вони нічого не зможуть. Сіра зона історії і міжнародної політики. Є сенсаційні фото, красиві розповіді, кілька музейний експонатів, антикварних лотів, закриті архіви і чисельні грифи «Таємно!».
Враховуючи той факт, що саме це все, чомусь страшенно хвилює молодих журналісток, потім шокує, збуджуючи на інтерв‘ю, відбираючи у нас кілька днів на їх ознайомлення з темою, під свята, ми вирішили ще раз коротко переповісти основні сюжети, до яких закинула доля. Застерігаємо – ми не історики! Ми – журналісти! Трактуємо пережиті події так, як розуміємо їх ми, а не історичні хроніки.
Отже, все почалося з інформації про Музей Кубанського козацтва у Ховеллі, штат Нью-Джерсі (США). Там зберігалися унікальні козацькі регалії, вивезені запорожцями з Січі на Кубань. У 1918 році, кубанці створили секретну спецгрупу, яка переправила цінності до Югославії. У 1944 році – Австрія, Німеччина, США.
Шовіністична влада Краснодарського краю Росії, на чолі з меліоратором Ткачовим, який рив дамбу на Тузлу, вирішила ті регалії переправити до Краснодару. Ми обурилися – хай забирають експонати часів Кубанського козацтва! Січові регалії слід передати в державний музей України. Нас підтримав отаман Американського козацтва Сергій Цапенко. І почалося! Інформаційна війна в Інтернеті. Секретний Указ Ющенка. Залучення олігархів і спецслужб… Коли ми майже перемогли, росіяни прислали до США групу спецназу ГРУ, яка під прицілом відеокамер агентів ФБР пограбувала американський музей на землі США, вивізши викрадене дипломатичним транспортом до консульства РФ.
Тоді США і РФ ще дружили…
Про теракт терміново повідомили вище керівництво країни. Буш телефонував Путіну. Райс – Іванову. Генконсульство було блоковане…
Всі були шоковані, ще не зрозумівши, що то лише початок того, що потім назвуть путінізмом…
Після скандалів і переговорів, офіційний Київ відступив, а регалії, шпигунськими стежками, переправили до Італії, потім до Москви, де їх особисто оглянув Сам. Щось передали на Кубань, де влаштували помпезну зустріч… А ми стали учасниками і хронікерами реального початку нової Холодної війни. На знак протесту створили легендарний Комітет «Кубань з Україною!», відродили Кубанську і Стародубську республіки. Що теж мало скандальне продовження.
За кілька місяців, американські козаки знайшли неймовірну реконструкцію шаблі Мазепи в Канаді. Ми про це повідомили першими. Дивну зброю вирішили придбати і цікаві росіяни з Пітера. Були веселі пригоди. Американці перемогли. Шабля нині в Нью-Йорку.
А ми розпочали штурм Ермітажу, де згідно знайденого наказу Сталіна №2 від 1917 року, зберігається оригінал і ще чимало символічних речей Запорізького козацтва. В спецхранах.
Зрозуміло, ніхто нас не чекав. Пітерці все заперечували, вимагаючи від нас інвентарний номер експонату! Дізналися ми номер. Вперше українська журналістка побувала у закритих сховищах, і оприлюднила фото зброї Гетьмана. Як пізніше виявилося, теж копії. Оригінал – в Оружейной палате Кремля…
Десь тоді, ми опублікували знімок морського козацького прапору Січі з спецхрану Ермітажу. Розповіли легенду про свідому галичанку, яка у 50-ті роки, видурила у Краснодарі прапор, переправивши його до Львова. Де його надійно заховали. Через півтора роки, журналісти знайшли полотнище у фондах Львівського історичного музею, дали фото. Все співпало. Краснодар. Серпень 1950 року…
Знайшли ми і архіви козаччини, УНР, Директорії в спецхранах Росії. Новосибірськ. Москва, Пітер…
Потрапили у захопливі пошуки скарбів Хмельницького, Мазепи, Апостола, Махна…
Йшли слідами Булави Кубані (булава Сірка), яку останній прем‘єр Кубані Василь Іванис вивіз до Канади…
Вийшли на золотий запас Кубанської республіки, який на 80 возах вивезли у секретні місця і заховали. Дізналися про особливі козацькі групи, які після падіння Криму, з цінностями, переправилися в Україну, заховавши золото десь у Донецькій області…
Була епопея з 234 нерозпакованими скринями з матеріалами Мазепинского дела, які знайшлися в Ермітажі і були переховані владою…
Легендою стали спогади козака Тютюнника, який живе в США, про двох хранителів-характерників, які відійшли до Криму, розповівши В.Іванису про координати гігантського трофейного скарбу, захованого Гетьманом Сагайдачним в Ольвії. Був драматичний Парутинський десант, виданий зрадником. Героїчна смерть козаків. Довгі пошуки ВЧК. Скарб так і не знайшли.
Повідомили ми про єфимки з ознакою. Монети, передані російському царю Богданом Хмельницьким – за військову допомогу. Саме вони і стали основою фінансової системи Імперії… І про те, що оригіналів Переяславської Ради, виявляється, не існує! Миші з‘їли… Що святкуємо – невідомо. Імперські ідеологічні штампи, мабуть…
Розкопали інформацію про загадкові підвали Адміралтейства у Пітері, де під лазерною сигналізацією зберігаються десь 30-50 портретів Івана Мазепи, написаних місцевими малярами для опізнання охранкою. Мазепу не знайшли, малюнки лежать. І досі секретні!
Там же, донька Генсека ЦК КПРС Галина Брєжнева, знайшла справжній перстень Ярослава Мудрого. Не взяла – камінь зроблено з скла, у яке поміщено мапу Софії Київської… Поруч, у колишній бібліотеці Салтикова-Щедріна, книги з бібліотеки князя Ярослава Мудрого, яке Мазепа зберігав у підвалах Софії, а росіяни захопили і вивезли, так і не зрозумівши, що то…
«Музеї України» першими оприлюднили фото ймовірних портретів Мазепи, знайдених у США і Німеччині.
Було скандальне розслідування щодо фальшивого онука Гетьмана Скоропадського.
Нині – почалися дослідження слідів Велесової книги. Вірніше, дощечок і архівів…
Інші розповіді та деталі пропускаємо. Це може тривати довго.
Безнадійно чекаємо реакції стовпів історичної науки. Мабуть не дочекаємося. Чомусь не люблять вони наш маленький культурологічний часопис. На відміну від хитрих студентів, які весело перетворили наші байки на історичні теми, у реферати та курсові, уважно спостерігаючи за реакцією викладачів. Як нам пишуть, реакція буває дуже бурхливою. Як і оцінки.
Хай діти вчаться!
А ми чекаємо Нового 2009 року, нових пригод, відкриттів, сенсацій.
Залишайтеся з нами! До зустрічі в інформаційному просторі!
№5-6 за 2008 рік, журналу «Музеї України» - вийшов!
