Директор Музею плакату Віктор Тригуб: "Плакатну війну Україна виграла!"
Директор Музею плакату Віктор Тригуб: "Плакатну війну Україна виграла!" Феномен
Музею плакату України ще будуть досліджувати історики. Сталося
неймовірне - крихітний музей опинився в епіцентрі революційних подій
Майдану, а його сторінка в Фейсбуці перетворилася на впливове ЗМІ, яку у
найнапруженіші дні відвідувало до 200 тисяч читачів! Фактично, Майдан
відродив мистецтво політичного плакату, Київ став плакатною столицею
світу, а Музей плакату - потужним міжнародним координаційним центром.
Саме тут виникла вже легендарна Плакатна сотня, яка миттєво реагує на
будь-які зміни. Протягом дня плакатисти, більшість яких анонімні, можуть
перетворити когось на героя, а колишніх кумирів в анекдот. Плакат став
надпотужною політичною зброєю, за впливом обігнавши навіть телебачення. Можливо,
успіх Музею плакату пояснюється тим, що його очолює досвідчений
журналіст, контрпропагандист, редактор журналу "Музеї України" та ще
багатьох ресурсів Віктор Тригуб. -Пане Вікторе, поясніть, звідки виник Музей плакату і чому саме Ви його створили? -Ми
вивчали технології масового впливу на маси. І дуже швидко зрозуміли, що
вдалий плакат миттєво і назавжди проникає до підсвідомості. Крім
картинки, плакат доносить якусь важливу думку, сформульовану чітко і
коротко. Через інтернет, пресу, телебачення плакат може швидко взяти
мільйонні аудиторії, створюючи громадську думку. Починали ми з аналізу
радянських плакатів, особливо, сталінської епохи. Там трапляються
справжні шедеври! Перші наші виставки були саме про них. Тут доречно
згадати, що я не знаю жодного самостійного музею плакату, офіційно
зареєстрованого в Європі. Відділи і філії музеїв є, а повноцінного музею
нема. Тож ми ризикнули бути першими. 11.11.11 об 11-11 я підписав наказ
про створення Музею плакату при журналі "Музеї України". З базою у
Національному музеї-заповіднику "Битва за Київ у 1943 році"
Вишгородського району на Київщині. Через місяць ми отримали Рішення
виконавчого комітету Новопетрівської сільради про державну реєстрацію
Музею плакату України. Отож, стали першим офіційним музеєм плакату
Європи. І здається і досі єдиним. Створили сайт, почали збирати
віртуальну колекцію, тихенько закуповувати плакатні копії. Зрозуміло,
одразу виникла проблема власного приміщення. Це те, що нищить всі
приватні музейні ініціативи. Заробити на музеї практично неможливо, а
оренда, охорона то постійні виплати. Вже не кажу про вартість колекції,
яку треба мати. У грудні 2012 року, проект підтримав Гендиректор
Національного музею народної архітектури та побуту України Дмитро
Заруба. У них, на 130 га є так зване соціалістичне село. Стандартно
вмебльовані будинки з усіх областей 70-80-х років ХХ віку. Ми ризикнули
створити міні-виставку "Галерея плакату тоталітаризму" у садибі
Тернопольської області. Маємо кімнату і хол. Була ідея-парадокс - зверху
лаковані плакати Сталіна про прекрасне життя, внизу плакати КМО
"Меморіал" Романа Круцика. Репресії, концтабори, розстріли, Голодомор.
Ще додали матеріал власного розслідування про зникнення людей у
Козельщинському та Путивльському таборах НКВС. Виставка користувалася
сталим попитом, особливо у туристів з Росії, де Сталін нині герой, а тут
такі страшні факти... А потім почався Майдан... -Ось тут почалося найцікавіше. Як я пригадую, був скандал з Голлівудом і Послом США... -Молодіжний
Євромайдан мені згадується як фестиваль. Красуні-дівчатка, стильні
студенти. Вони першими почали макетувати плакати для своїх акцій. Ми
збирати. Потім те звіряче нічне побиття, яке вивело на вулиці народ. І
перший плакат-символ Олександра Лісовського - дівчинка зі сльозинками з
розбитою головою. Та робота мала шалений успіх, ми її прорекламували. Як
виявилося, в її основі постер фільму "Телекінез" за Стівеном Кінгом з
юною акторкою Хлоєю Моретц. Сашко трохи переформатував плакат, домалював
жовто-блакитні стрічни на щоки... Опоненти помітили. Довелося писати
Послу США, аби він через Держдеп вплинув на правовласників. Здається,
все нормально. Хоча, порушень авторських прав було безліч. То окрема
тема. Було виготовлено тисячі плакатів. Якусь частину ми відслідкували,
відібрали десяток художників, які творять легально, підписуючи роботи.
Почали формувати плакатні підбірки. Але, не встигали - все так стрімко
розгорталося. Вирішили, у грудні 2013 відкрити сторінку Музею плакату на
Фейсбуці. І почалося... -Ви, здається, побили всі рекорди музейних сторінок у соцмережах? -З
приводу всіх та інших країн, не знаю. А от серед українських музеїв у
Фейсбуці конкурентів у нас немає. 50-100 тисяч відвідувачів щодня.
Доходило до 200 тисяч. Створено неймовірну колекцію плакатів Майдану.
Довкола музею згуртувалася група художників, фотошоперів,
демотиваторників, які у нас розміщуються. Більшість анонімні.
Географія вражає - десь 80 країн. Сторінка стала координаційним центром
акцій протесту для діаспор. Через нас вони знаходять одне одного,
вибирають у нас плакати, роздруковують, виходять на мінтинги, тримаючи
їх в руках. Потім у нас же публікують звіти. Те саме в регіонах України.
Часто плакатисти підказують якісь несподівані ідеї, вимоги. В
результаті люди Майдану, бійці Небесної сотні були героїзовані. Кліка
Я-овоча морально знищена. Особливо дісталося Беркуту. Про них були
просто нищівні плакати. Погроз лунало багато і на нашу адресу, і
художників. Коли прийняли оті тоталітарні закони, виявилося, що вся
команда Музею плакату опинилася під загрозою арешту за пропаганду
тероризму, зміни влади, організації безладів... Сталося так, що ми тоді
залишилися у меншості - адже наші прізвища всім відомі, як і кілька
художників - Ілля Стронговський, Юрій Журавель, Ольга Парфенович, Ірина Когутяк, АндрійЄрмоленко,
Володимир Мазур, Марися Рудська, Олексій Недождій, Ася Колос, Наталка
Шуст-Цимбалюк, Олександр Лісовський. Легендарна Плакатна сотня...
У мережах тоді масово закривали профілі, переходячи на псевдоніми...
Нам вже було пізно ховатися... Хочу висловити слова щирої поваги всім,
хто залишався на барикадах, йшов під кулі, не ховався під псевдо як у
журналістиці так і в плакатах! Було страшно. І найважче отой страх
подолати та робити щось далі. Українська нація це змогла! Плакатну війну
Україна виграла! Майдан переміг! Диктатора вигнали! Приємно, що перша
виставка "Плакати Майдану" була змонтована у Нацмузеї в Пирогові саме
командою Музею плакату. Маємо щити Самооборони, каски, бронежилет,
протигази... Десятки плакатів, як авторських, так і невідомих. -Ви, як і всі, ще не встигли відзначити перемогу, як почалася Кримська криза... -У
перший же день знищили сайт "Музеї України". Плакатотворці зреагували
миттєво. Окупанти відразу були висміяні, принижені, як і їх
шеф-параноїк. Доба знадобилася для нівелювання всіх позитивів російських
артистів, що підтримали війну проти України. Сумнівно, що вони зможуть
тут виступати. Паралельно, створено сотні плакатів на підтримку Армії і
Флоту України. І тут плакатну війну ми виграли. Неповороткий російський
агітпроп, що базується на кількох телеканалах та інформагенціях, навіть
не зміг щось протиставити українським та міжнародним плакатистам.
Ворог-окупант морально знищений. Громадська думка сформована. Патріотизм
піднято на небувалу висоту. Світ за Україну! Хоча, все це дуже мало
стосується Музею плакату. Тут інформаційна війна. Музей створює
плакатну хроніку цих надскладних і в той же час прекрасних місяців
боротьби. Ми стали іншими. У тому числі, завдяки плакатам. Радує, що все
більше плакатів присилають з Росії. Ще бояться. Але, свободу вже не
спинити! Сусіди уважно вивчають наш досвід. Не здивуюся, якщо виникне
Музей плакату Росії. Плакат - то не лише цікаво. То революція. Боротьба. І перемога! Анатолій Авдєєв
Феномен
Музею плакату України ще будуть досліджувати історики. Сталося
неймовірне - крихітний музей опинився в епіцентрі революційних подій
Майдану, а його сторінка в Фейсбуці перетворилася на впливове ЗМІ, яку у
найнапруженіші дні відвідувало до 200 тисяч читачів! Фактично, Майдан
відродив мистецтво політичного плакату, Київ став плакатною столицею
світу, а Музей плакату - потужним міжнародним координаційним центром.
Саме тут виникла вже легендарна Плакатна сотня, яка миттєво реагує на
будь-які зміни. Протягом дня плакатисти, більшість яких анонімні, можуть
перетворити когось на героя, а колишніх кумирів в анекдот. Плакат став
надпотужною політичною зброєю, за впливом обігнавши навіть телебачення.
-Ми
вивчали технології масового впливу на маси. І дуже швидко зрозуміли, що
вдалий плакат миттєво і назавжди проникає до підсвідомості. Крім
картинки, плакат доносить якусь важливу думку, сформульовану чітко і
коротко. Через інтернет, пресу, телебачення плакат може швидко взяти
мільйонні аудиторії, створюючи громадську думку. Починали ми з аналізу
радянських плакатів, особливо, сталінської епохи. Там трапляються
справжні шедеври! Перші наші виставки були саме про них. Тут доречно
згадати, що я не знаю жодного самостійного музею плакату, офіційно
зареєстрованого в Європі. Відділи і філії музеїв є, а повноцінного музею
нема. Тож ми ризикнули бути першими. 11.11.11 об 11-11 я підписав наказ
про створення Музею плакату при журналі "Музеї України". З базою у
Національному музеї-заповіднику "Битва за Київ у 1943 році"
Вишгородського району на Київщині. Через місяць ми отримали Рішення
виконавчого комітету Новопетрівської сільради про державну реєстрацію
Музею плакату України. Отож, стали першим офіційним музеєм плакату
Європи. І здається і досі єдиним. Створили сайт, почали збирати
віртуальну колекцію, тихенько закуповувати плакатні копії. Зрозуміло,
одразу виникла проблема власного приміщення. Це те, що нищить всі
приватні музейні ініціативи. Заробити на музеї практично неможливо, а
оренда, охорона то постійні виплати. Вже не кажу про вартість колекції,
яку треба мати. У грудні 2012 року, проект підтримав Гендиректор
Національного музею народної архітектури та побуту України Дмитро
Заруба. У них, на 130 га є так зване соціалістичне село. Стандартно
вмебльовані будинки з усіх областей 70-80-х років ХХ віку. Ми ризикнули
створити міні-виставку "Галерея плакату тоталітаризму" у садибі
Тернопольської області. Маємо кімнату і хол. Була ідея-парадокс - зверху
лаковані плакати Сталіна про прекрасне життя, внизу плакати КМО
"Меморіал" Романа Круцика. Репресії, концтабори, розстріли, Голодомор.
Ще додали матеріал власного розслідування про зникнення людей у
Козельщинському та Путивльському таборах НКВС. Виставка користувалася
сталим попитом, особливо у туристів з Росії, де Сталін нині герой, а тут
такі страшні факти... А потім почався Майдан...
