Національний заповідник «Софія Київська» сьогодні: показуха, помножена на репресії та здирництво

Невже у Гендиректора Нацзаповідника нечуваний для  наших музеїв оклад у 40 тис. грн.,  а свого  водія вона наділила окладом у  10 тис. грн.?

Знущання над  співробітниками Національного заповідника «Софія Київська», приниження їх,  наруга над їхніми правами та людською гідністю продовжуються. Порушуючи існуюче,  але фактично не діюче законодавство України,  адміністрація заповідника вдається до все нових протиправних  засобів для звільнення фахівців, які багато років успішно пропрацювали в колективі.

Вкотре свавільно перекроюючи штатний розклад, новоспечений генеральний директор Олена Сердюк разом зі своєю новою «командою» буквально примушує підлеглих, що мали нещастя потрапити під її «опіку», переходити на інші, непрестижні посади зі значним зменшенням заробітної плати. Довірені особи Сердюк,  абсолютно невмотивовано нав’язуючи «зайвим» для неї людям такі переміщення, погрозливо додають: «у противному випадку вас буде звільнено за статтею». Тим, кому пощастило залишитися на своїх посадах, без усяких пояснень знижено оклади при збільшенні обсягу роботи. Мета цього обдирання проста – віднайти кошти   для  якнайкращого облаштування своїх людей. Не біда, що новоприбульці нічого не знають, нічого   не вміють, на роботі з’являються, коли заманеться, але ж свої. При цьому ще й робиться вигляд, нібито в заповіднику  нарешті налагоджується наукова робота, якої, мовляв, тут не існувало. Але, насправді наука замінюється на школярство, бо власні, відомі на весь світ вчені звідси вигнані, а замість цього влаштовуються «музейні тренінги», під час яких  сторонні люди читають співробітникам непотрібні для них лекції. Це що – рівень Національного заповідника, працівники якого мають самі бути науковцями?  Відповідь проста: тут насаджується звичайнісінька совкова  показуха, бо ані нова директорка, ані її  нові «фахівці» не є науковцями, які знаються на  пам’ятках заповідника.

Для розправи над співробітниками обрано  відомі зі сталінських часів методи. Збирається так звана «трійка», викликають жертву і чинять на неї нахабний тиск, якщо ж людина не піддається, збирають вже «п’ятірку» і знову починають катування, доводячи людину до нервового зриву. Наукових співробітників, які мають вагомий науковий доробок і протягом багатьох років, відповідно до існуючого пенсійного закону про наукові пенсії, сплачували немалі пенсійні податки,  без будь-яких пояснень перевели на посади, не пов’язані з наукою, і, таким чином, звели нанівець  можливість отримати наукову пенсію.

Але, пані Сердюк і цього здалося замало.  Кожного, кого виганяють із заповідника, прагнуть обідрати, як липку. Від людей вимагають не лише віддати весь їхній інтелектуальний доробок, а й навіть їхнє особисте майно! Грабують, так би мовити, і душу, і тіло. Нещодавно звільнено заступника генерального директора з реставраційної роботи В. Кириленка, який протягом 12 років обіймав цю посаду і фахово опікувався питаннями реставрації пам’яток заповідника. Від В. Кириленка вимагали при звільненні віддати директорці  його  особисті речі, а саме невелику, але власну, зібрану ним впродовж багатьох років в Україні та за її межами, колекцію цеглин.  Оком на цю колекцію накинула сама директорка. Це  нахабне веління Сердюк озвучив  наступник Кириленка на посаді пан С. Груздо, виконуючи пряме завдання своєї можновладної начальниці. Чудово  при цьому розуміючи, що не має законних прав на вилучення цієї  приватної колекції, адже Кириленко володіє документально оформленим папером на власність. Адже, за попередньої адміністрації Кириленко, як і всі інші співробітники, які  мали у службових приміщеннях власні речі  (картини, книги, ноутбуки, обігрівачі тощо), в обов’язковому порядку складали про це відповідні документи. Тим не менш,  Груздо пригрозив Кириленку, що якщо він не передасть  свою колекцію  Сердюк, у нього виникнуть неминучі проблеми. Відібрати колекцію так і не вдалось,  відтак і помста не забарилася – В. Кириленку, без будь-яких пояснень, оголосили догану.

Чому ж Груздо так старався задля нової директорки? То  ні для кого не секрет: по-перше, цей відставний міністерський чиновник отримав добре оплачувану посаду, по-друге, прилаштував у заповіднику на «тепле» місце ще й власну невістку, яку зробили завідувачкою новим тендерним сектором. Все прозоро до цинізму: «свої» люди  методом  сімейного підряду, отже, кругової поруки, розставлені на тих посадах, де можна «варити» гроші на реставрації,  закупівлях тощо.

Неприховане здирництво очікувало і  на завідувача  господарським відділом А. Антоновича, якому теж оголосили догану.  Такі брутальні нехтування законодавчими нормами, та й взагалі правами людини, просто  змушують звернутися до суду.

Апетитам нової  директорки  немає меж. Нещодавно на одній з оперативок постало питання про меблі з кабінету колишнього директора.

Дізнавшись, що в кабінеті стояли гарні меблі, Сердюк  тут же висунула вимогу негайно їх повернути, попри те, що відповідно до  документів, це також були особисті меблі попереднього директора.

Мало їй того, що підступно захопила «крісло» гендиректора, вона ще й накрутила собі  нечуваний для  наших музеїв оклад у 40 тис. грн.,  а свого  водія наділила окладом у  10 тис. грн. , що вдвічі, а то й втричі перевищує зарплату фахівців-музейників. Та ще й рідного зятя, без жодного досвіду роботи влаштувала одразу на посаду завідувача створеного під нього відділу міжнародних відносин!

Маючи повну підтримку у Міністерстві культури, О.Сердюк руйнує роками напрацьовані досягнення, набирає людей, далеких від музейної справи, зате відданих їй і слухняних. Те, що зараз відбувається в Національному заповіднику «Софія Київська», має назву – злочинне свавілля, грабіж держави і людей,  безкарна  корупція. Все це «вариться» з явного потурання  високопосадовців Мінкультури, що наводить  на   цілком певні й невтішні висновки.

Але, забуває Сердюк, що і стара з казки О. Пушкіна теж зводила себе на чужий п’єдестал, теж бажала все нових благ,  а завершила розбитим коритом…