Цвіте «джинса», як маковиння на городі

Начиталася «новин» про те, як нардеп-«тушка» Борисов, що втік з НУНСу до ПР, окучує під себе Троєщину, де очевидно балотуватиметься як мажоритарний кандидат. Кажуть, що навряд  чи він позиціонуватиметься  від Партії регіонів, але, судячи з численних біг-бордів, розміщених вже з півроку у найбільшому спальнику столиці, та розтяжок на Московському мосту «Борисов За Троєщину», саме на підтримку  цього перебіжчика партія влади скерує чималий адміністративний ресурс  на виборах до парламенту на цьому мажоритарному окрузі.

Ольга Бурда

Першою ініціативою Борисова була підтримка  ініціативи  київського градоначальника Попова про міський референдум. Нині ж набирає обертів ще один  почин того нардепа-голови громадського об’днання «За Троєщину»  - про спорудження в цьому районі  етнопарку.  От така собі історична родзинка у виборчій кампанії - це й справді щось нове й екзотичне, порівняно з метро, яке за 20 років  хто тільки не обіцяв... але так і не побудував.   А порівняно з такою прозою, як громадські туалети, яких на Троєщині просто  немає (жодного!), тема етнопарку - це   взагалі поезія і пєсня.  Про її супер-важливість як майданчика для передвиборчого красування  Валерія  Борисова свідчить і вдячний відгук засобів масової інформації (спитайте в Гугла!), які просто хором проспівали про започаткування парку на березі озера Гнилуша.  А що ті новини однаковісінькі, наче писані під копірку, то це свідчить лише про невеселу тенденцію.  З наближенням виборів українські журналісти все охочіше відгукуються на бажання політиків сподобатися виборцям, а відтак продукують що день, то більше опіуму  для народу. І той солодкий єлей  захоплює все більше тем і територій.  А виконавцями прохань-побажань нових-старих ощасливлювачів  електорату часто стають не новачки у журналістській професії, а люди з іменами, досвідом і знанням не найкращих  подробиць політичної родословної героїв їхніх новин та репортажів. Однак це не заважає їм щодуху хвалити замовника інформаційного позитиву.

Начитавшись новин про спорудження на Троєщині Етнопарку, вирішила спитати шанованого мною журналіста, главреда одного із інтернет-видань:

  -Вікторе,  чи твій сайт справді  «джинсує» Борисова, чи то мені так здалося?.

  - Чесно? Він мене попросив підтримати акцію. Безкоштовно. Тому навіть не знаю - джинса це чи ніL, - відповів побратим по цеху у Фейсбуці.

Очевидно, слово «безкоштовно», мало би послужити якимось виправданням. Мовляв, якщо не за гроші, то по любові чи по дружбі...хіба це погано?  (Ага, любов вигадали ті, хто не хотів платити за секс, - згадалося недавно прочитане).

Якщо ж нагадати критерії «джинси», які подає на своєму сайті Інститут масової інформації, то проплаченість чи безкоштовність - то не найважливіша її прикмета. Головне - це те,  що у «джинсовому» матеріалі грубо порушуються ключові стандарти журналістики.

http://imi.org.ua/content/djinsa-informatsiina-dovidka

У випадку з джинсою від Борисова йдеться передусім про порушення стандарту балансу думок. Чому ніхто з журналістів (якщо тема Етнопарку й справді така важлива!) не запитав хоча б кількох троєщинців, що вони думають про той непроханий подарунок. Втім, серед потоку єлею про Борисова, я все-таки знайшла один матеріал, який принаймні ставить питання, важливі для громади.

«Кому належить земля, запланована під етнопарк? Скільки гектарів? Чи є офіційно оформлені і затверджені органами державної влади дозвільні документи на спорудження такого важливого і складного об’єкта як етнопарк? Хто розробляв концепцію, проект? Хто здійснював експертизу, робив наукові висновки? За рахунок чиїх коштів почнеться будівництво?
Іншими словами, що це буде: розважально-торгівельна зона з ресторанами, базарчиком, концертною площадкою, магазинами сувенірів чи щось справді продумане, що можна назвати етнопарком?
Вибори минуть. Що залишиться?», - запитує редактор журналу «Музеї України» Віктор Тригуб.

Принагідно дякую авторові за викладені у статті сумніви, які зробили матеріал збалансованим, а тему - багатоплановою.

http://blogs.telekritika.ua/?id=2909