Скарб НКВД і шість екстрасенсів

Обожнюю своїх читачів! Переконані романтики, шукачі пригод, схильні до ризику, легкі на підйом. Про таку аудиторію можуть лише мріяти колеги-журналісти, що висвітлюють спеціалізовані теми. Фактично, читачі є повноцінними співавторами. Ось і цього разу, пережили розкішну, хоча комічну пригоду, перевіряючи стару легенду про кілька тонн золота Держбанку УРСР. Несподівано виникло шоу, яке сміливо можна назвати битвою екстрасенсів…

Почалося все півроку тому. В одному матеріалі я згадав легенду, яка років з тридцять блукає в середовищі слідопитів. Ось ці рядки: «У 1941 році в лісах між Броварами і Яготином зникла спецгрупа НКВС, що евакувала з Держбанку у Києві 4200 кг золота, 500 кг діамантів та каміння, та чимало іншої ювелірки. Потрапили в оточення. Скоріш за все, вантаж втопили в болоті. Фанати шукають до цих пір…»

Старі пошуківці люблять розповідати цю байку біля багаття. Але, є інші люди. Теж мої читачі. Філософи, які захоплюються глибинними біоенергетичними методиками. Півроку вони вивчали старі карти, читали мемуари, щось досліджували. Вирахували зовсім інший квадрат.

Коли під вечір мені зателефонував незнайомець що назвався Громом і повідомив, що завдяки моїй публікації вони знайшли описаний мною скарб, я якось не здивувався. Давно пора. Грім сказав, що вони вийшли на високий рівень космічного розуму і Всесвіт порекомендував їм запросити  мене, так як мало хто може бути допущеним до таємниць і заклять скарбів. Зрозуміло, і Грім, і космічний розум, і Всесвіт мені відразу сподобалися, коли сприймати їх крізь призму вартості ймовірної знахідки… Виявилося, що вирушати треба просто зараз на моїй автівці. Говорити нічого нікому не можна.

Зустрілися в умовному місці. Виявилося, що до нас повинен приєднатися ще один маг - Ра, який чомусь запізнювався. Коли приїхав, був блідий – виявилося ті самі вищі сили заборонили йому поїздку… Ми перегрузили з багажника його іномарки сокиру, лопати, покривала у мою стареньку Волгу і рушили на південь.

Дорогою я дізнався чимало цікавих подробиць. Виявилося, що у сучасних умовах можна успішно застосовувати методику козаків-характерників. Якщо бачите даішника, промовте «Туман тобі на очі!». Вас гарантовано не зупинять – перевірив особисто…

Чесно кажучи, мене дещо турбувала відсутність металодетектора. «Вирахуємо рамками!» - впевнено відповів Грім. Виявилося, нас веде шість екстрасенсів і віщунів. Подбали і про погоду. Весь день йшов дощ. Потрібне нам місце залишалося сухим…

Кілька років ми вже шукали скарб з двома екстрасенсами. Не знайшли.

-Шестеро магів помилитися не можуть! – коротко відрізав Грім.

Авантюра подобалася мені все більше. Таке і придумати важко, а тут ще й участь беру… Вже не згадую про приз при успіху…

Непомітно зійшли з траси, поблукали якимись сільськими дорогами. Вже в темряві заглибилися в ліс. Зупинилися біля якоїсь маленької річечки. Я так і не зрозумів, де ми опинилися. Сам не знайду!

З погодою дійсно відбувалося щось дивне. Довкола, за кілька кілометрів, йшов дощ, на нас не впало жодної краплі! Містика якась… Її вистачало…

Я розвів багаття, на капоті накрив вечерю – як виявилося, забули хліб… Дістав  пляшку горілки. Подумки посміхнувся, уявивши, як будемо наминати помідори, огірки, часник, сало, сардельки без хліба. Дуже навіть смачно, якщо підсмажити сало на багатті…

Грім явно увійшов у якийсь транс, крутив рамкою, встромляючи у землю гілки верби. Періодично комусь телефонував… Нарешті закінчив. Випили горілки, закусивши смаженим салом без хліба. Романтика!

-Місце знайшов. Глибина метр вісімдесят! – повідомив Грім.

-Був би детектор, перевірили! – не втримався я.

-Шість провидців не помиляються! – знову повторив він.

-Але ж, копати нам!

-Нам можна, ми допущені! – розширено пояснив Грім, ще більше все заплутавши.

Присвічуючи ліхтариком, почав копати. Потім кілька годин рив я. Поки не розтер до крові долоню. Вже під ранок допив горілку і буквально відключився.

…Коли прокинувся, ласкаво світило сонце. Хоча, десь недалеко йшов дощ.

Грім сидів на березі ріки і медитував.

Я підійшов до ями і вжахнувся. Акуратний котлован три на три метри, глибиною у два метри. На дні  вода. Скарбу не було. Треба було брати детектор… Шість екстрасенсів теж помиляються.

-Наступного разу візьмемо прилад! – констатував чоловік-екскаватор.

Я уважно на нього подивився. Не спав ніч. Тяжко працював. І ніяких слідів втоми. Заснув лише у дорозі. Дощ йшов весь день.

Стримано попрощавшись, він вийшов на метро. Лопата залишилася у мене.

Друзі сприймають цю історію як анекдот про шість екстрасенсів, двох ідіотів і зачарований скарб.

Грім зник. Не телефонував.

Такі пригоди залишаються у пам`яті на все життя з якимось особливим романтичним ароматом. Було класно! Хтось розповість як жарт, хтось як легенду…

…Я знаю, що вони прочитають цей матеріал… Пора в експедицію!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», дослідник скарбів