Три прозріння антифашизму: 100% позитиву!
Активне просування владою теми «антифашизму» дало потужний
імпульс до прозріння української нації. Нарешті антифашизм став тим, чим
він і повинен бути – антитезою до енергійнішого і глибшого розгортання
Тези.
Мамай на драконі у Просторі волі - прапор Третього Гетьманату
Функція антитези полягає в тому, щоб стимулювати розгортання тези. Для
цього антитеза здійснює приховану протидію, оскільки через свою
слабкість вона не спроможна до відкритого протистояння. Тому
обов’язковими атрибутами антитези є протидія і прихованість (брехня).
Саме тому глобальний ворог Творця має два імені – «сатана» (з
арамейської – противник) і «диявол» (з гелленської – брехун).
Розуміння цього феномену дозволяє сформулювати дві практичні настанови:
-
Якщо антитеза щось приховує, то це саме те, що тобі обов’язково треба знати.
-
Якщо антитеза протидіє якомусь процесу, то це саме те, що тобі треба робити.
Слово «анти-фашизм» відверто вказує, що це антитеза, яка протидіє тезі
під назвою «фашизм». Відповідно, «антифашизм» 1) приховує сенс фашизму і
2) блокує якусь пов’язану з ним дію.
Намордник для націоналізму
Почнемо з очевидного: організовані Партією регіонів мітинги проти українського фашизму і націоналізму показали, що фашизм – це і є націоналізм. Маніпуляція полягає в тому, що у слово «фашизм» вклали образливий і застрашуючий сенс.
Навішування на націоналістів ярлика фашистів викликане швидким
поширенням в Україні націоналізму, до якого українці – як україномовні,
так і російськомовні – ставляться дедалі прихильніше. Тож якщо раніше
для психічної атаки на людину використовували ярлик «націоналіст» – і
людина починала виправдовуватися, то тепер це вже не працює. Якщо зараз
українця назвати націоналістом, то він гордо скаже: «Так, я націоналіст,
і цим горджусь!»
Тому в якості термінологічної зброї вирішили використали крутіше слово –
«фашист». Воно б’є по психіці пересічного українця, який відразу ж
знічується і починає виправдовуватися. Але тільки доти, доки не
дізнається про справжній сенс цього слова: фашизм – це «чинний
націоналізм» (Дмитро Донцов), це воля до перемоги, відповідальність,
прагнення до духовного переродження і творення нової людини, до
національного єднання понад партійними, становими та регіональними
інтересами (Євген Онацький. Фашизм і ми // Розбудова Нації. 1929. Ч. 12. С. 401).
Досі ярлик «фашизму» доволі успішно застосовувався в Україні для
блокування будь-яких проявів національної свідомості і суспільної
самоорганізації (див.: Чому влада рекламує фашизм) Ще активніше цей «намордник на свідомість» застосовується в Німеччині. Це гарно показано у фільмі «Хвиля» (Die Welle, 2008): школярів назвали фашистами тільки за те, що вони всі разом одягли білі сорочки і проявили взаємодопомогу.
Проте застосування слова «фашист» для блокування націоналістичного руху – це тільки вершина айсберга. Далі – цікавіше.
Дискредитація головного геополітичного союзника
Обов’язковим елементом антифашистської істерії є демонізація німецької
нації. А проте Німеччина – це наш давній геополітичний союзник.
За ініціативи Богдана Хмельницького козацька Україна була в союзі з Бранденбургом (Східною Німеччиною).
До цього антипольського союзу (1656–1657) також входили Швеція,
Семигород, Молдавія та Валахія. Стратегічна мета союзу полягала у
створенні незалежної української держави – Великого князівства Руського
– в межах усієї етнографічної території України та Білорусі під владою
гетьмана. Для України це була велика нагода стати вільною. Проте Богдана
Хмельницького отруїла Москва, а продовжувача його справи Юрія Немирича убили промосковські козаки-зрадники.
Друга цілком реальна нагода виникла у 1918 році за гетьмана
Павла Скоропадського. Стратегічним союзником України знову була
Німеччина. Німці підтримували Україну зброєю, а українці
підтримували німців продовольством. Союз було зірвано місцевими
соціалістами, які, за підтримки Москви, підняли повстання проти
гетьмана. «Якщо за дев’ять місяців Україна Скоропадського ні з ким не
воювала, а Радянська Росія фактично визнала Українську Державу, то з
приходом до влади Директорії змушена була вести війну на кілька фронтів»
(Гетьманова наука. Уроки Скоропадського).
Світоглядна незрілість і організаційна неспроможність соціалістичних
«романтиків» призвела до громадянської війни і геноциду, в якому Україна
тільки внаслідок Голодомору втратила близько 10 мільйонів.
Третя нагода виникла у 1941 році, коли союзником України знову ж таки стала Німеччина. У
планах націонал-соціалістичного Третього Рейху було формування союзної
української держави, незалежність якої мала бути проголошена в Києві
після визволення від московської окупації всієї території України.
Цей союз було зірвано «революційною ОУН», яка в 1940 році відкололася
від материнської Організації Українських Націоналістів. Молоді
«революціонери», які щойно повиходили з в’язниць завойованої і
розділеної Польщі, під проводом Степана Бандери і Ярослава Стецька
(головного ідеолога) хотіли «все і зразу». Тому, як тільки німці
визволили Львів, 30 червня 1941 року бандерівці на чолі з 29-річним
Ярославом Стецьком проголосили незалежність України і створили свій уряд
– Українське державне правління. Були проігноровані умовляння професора
Ганса Коха – представника Німецької Армії, теолога і педагога,
полковника Української Галицької Армії, що був запрошений на
проголошення і присутній на ньому.
Проголошення Акту викликало суперечливу реакцію серед українських націоналістів.
Командувач Поліської Січі Тарас Боровець різко негативно віднісся до
цієї події, назвавши її «оперетковим державним актом»: «Акт не був
волевиявленням всього українського народу через
репрезентативно-парляментарні органи. Він був наспіх проголошений
кількома випадковими людьми. З таких причин це не є жоден акт
національно-державної політики, а самозванча диверсія і явна отаманія»
(Тарас Бульба-Боровець: Армія без держави. – Вінніпег, 1981).
Материнська ОУН, керована Андрієм Мельником, також відмежувалася від
цього Акту.
Поспішне проголошення незалежності було відвертим порушенням союзницьких домовленостей,
тому Гітлер звернувся з ультимативною вимогою відкликати «Акт
відновлення Української Держави». Бандерівці відкинули гітлерівський
ультиматум. Німці це сприйняли як зраду і підготовку до антинімецького
повстання, тому вже у липні 1941 гестапівці заарештували близько 300
членів ОУН. Бандеру, Стецька та інших чільних діячів бандерівського
уряду перевезли до Берліна і там протягом 2 місяців умовляли відкликати
Акт, що свідчило про велику зацікавленість Третього Рейху зберегти
україно-німецький союз.
14 серпня 1941 р. рейсхміністр у справах східних територій Альфред
Розенберг отримав від Степана Бандери офіційну відмову у виконанні
ультиматуму. Після цього Бандера, Стецько та інші керівники Українського
державного правління були відправлені «на перевиховання» до
концентраційних таборів. Для інформації: Розенберг з однодумцями виношував плани створення Великої України, до якої входили б Кубань і навіть Тамбов. Збереження
етнічної цілісності вказує на те, що це були плани союзників, натомість
вороги завжди прагнуть розчленувати етнос, як це робила і робить
Москва.
У вересні 1941 р. на І конференції бандерівської ОУН(б) було вирішено
вважати Німеччину ворогом на рівні з СРСР. Союзницькі стосунки були
зруйновані, українські націоналісти почали війну на два фронти. У травні
1942 року мельниківська ОУН також ухвалила рішення про перехід до опору
німецьким окупаційним військам.
Велика нагода здобути незалежність знову була втрачена, українці знову понесли багатомільйонні втрати. А якби цей союз спрацював, то до кінця 1941 року Радянського Союзу вже б не існувало.
Це підтверджує думку, що розкол ОУН відбувся за сприяння агентури
Москви, яка розуміла смертельну загрозу від українсько-німецького союзу
(з цією агентурою доводилося серйозно боротися ще першому голові ОУН
Євгену Коновальцю, проте у 1938 році його було підступно вбито агентом,
що втерся в довіру).
Війна між українцями і німцями у Другій світовій війні нині
використовується пропагандою для ще більшої демонізації Третього Рейху, в
додачу до багаторазово спростованих вигадок про пекельну «фашистську»
лють і якусь зовсім ірраціональну несамовитість, яка аж ніяк не
відповідає німецькому національному характеру. Для того, щоб
переконатися у брехливості цих звинувачень, досить порівняти між собою нацизм і більшовизм. На
тлі сталіністів гітлерівці виглядають помірковано і навіть шляхетно,
що, до речі, непогано показано у радянському кінофільмі «17 миттєвостей весни» (1973).
Блокування еволюції
Людина є соціальною істотою, тому її успішний розвиток може відбуватися
тільки у середовищі свого рідного етносу. Відповідно, націоналізм є
потужним чинником людської еволюції. Завданням активного націоналізму є
очищення нації від пороків, нездорових звичок, збочень, негативних
емоцій, соціального паразитизму. Справжні націоналісти (фашисти) завжди
виступають за здоровий спосіб життя, масову фізичну культуру, підтримку
материнства і дитинства, чистоту навколишнього середовища, бережливе
ставлення до природи і природних ресурсів. Чим здоровішою і чистішою
стає нація та її життєвий простір, тим кращі умови для гармонійного
розвитку людської особистості.
Особливістю динамічного націоналізму (тобто фашизму) є спрямованість на духовне, психічне і фізичне оновлення людини.
Відповідно, блокування націоналізму чинить опір еволюції людського
роду. Тому глибинним надзавданням антифашизму є протидія еволюційним
задумам Творця Всесвіту. В європейській традиції противник Творця
позначається терміном «сатана». Тому антифашизм – це не що інше як
прихований сатанізм.
Подяки авторам і виконавцям
Усі ці три аспекти антифашизму відкрилися завдяки пропагандистській
кампанії, проведеній Партією регіонів у травні 2013 року. Фактично,
влада відкрила нам очі на те, які цікаві речі приховує антифашизм, і що
далі робити українцям. Тому щира подяка політтехнологам, що придумали
це дійство, і виконавцям, які його геніально реалізували. Окрема подяка
Вадіку Тітушку за виконання ролі характерного антигероя: скоріше всього,
він зовсім не гопник, а нормальний український хлопець, можливо навіть з
потенціалом справжнього націоналіста. Всім спасибі!
Динамічний націоналізм
Завдяки антифашистам стало зрозуміло, що фашизм – це динамічний,
творчий, ідеалістичний націоналізм, а фашисти – це націоналістична
еліта. Тож якщо сьогодні свідомого українця називають фашистом, то краще
погоджуватися і сприймати це як визнання заслуг або, принаймні, як
аванс за майбутні звершення. Ідеалом динамічного націоналізму є
перетворення нації на гармонійний етносоціальний організм з досконалою
державною організацією.
Пошук справжніх союзників
Географічний детермінізм ще ніхто не скасовував. Німеччина, Швеція,
Білорусь, Литва були і залишаються природними геополітичними союзниками
України – незалежно від того, які режими там сьогодні панують. З цими
націями необхідно налагоджувати народну дипломатію, а також долучати
нових союзників.
Теза головного бандерівського ідеолога Ярослава Стецька про опору
виключно на власні сили з самого початку була глибоко помилковою: у
реальній воєнній кампанії перемагає той, хто знаходить кращих союзників.
Див. також: Велика Скуфія нових аріїв.
Цікаво, що «Всеукраїнське об'єднання "Свобода" вважає Ярослава
Стецька натхненником своєї ідеологічної ідентичності... "У боротьбі за
свободу опертя можливе лише на власні сили", – писав Стецько, оцінюючи
політиканів, що шукали виходу для України у плазуванні перед
закордонними центрами сили... Сьогодні ми продовжуємо його Справу» – повідомляє у своєму блозі Олег Тягнибок. Проте помилки треба виправляти, інакше щораз будемо наступати на ті ж часі граблі.
Керівники «Свободи» також люблять заявляти, що їхній націоналізм – це
не фашизм. Це справді так, адже метафізичного фундаменту,
властивого фашизму, у них поки що не помічено.
Філософія динамізму
Для того, щоб скласти чітко працюючий механізм, його деталі треба
очистити від бруду і залишків упаковочного матеріалу. Те ж саме з
нацією: формування гармонійної нації потребує гармонійних людей. Чим
чистішими, здоровішими і реалізованішими є люди, тим сильніше вони
притягуються один до одного у прагненні злитися у єдиний етносоціальний
організм.
Прагнення до такого злиття є потенційно присутнім у кожній людині, це
фундамент людської природи. Чим ближче до такого злиття, тим більшу
радість і впевненість відчуває спільнота. Прикладом «екстазу єднання» є
відчуття на Майдані Незалежності у листопаді 2004 року. Подібні відчуття
у 30-х роках переживали німці Третього Рейху.
Прагнення людської природи до злиття в гармонійну систему є основою філософії динамізму, заснованої Ісусом Хрестом.
Згідно з нею, божественне і земне в людині прагнуть злитися в цілісну
боголюдську істоту. Чим ближче вони один до одного, тим сильніший цей
взаємний «рух дружби». Врешті-решт виникає момент їх повного об’єднання
(«ре-лига» – відновлення зв’язку), після чого жодна сила вже неспроможна
їх роз’єднати (див.: Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства).
Оскільки нація – це «велика людина», то тут діють подібні закони згідно
з принципом «що нагорі – те внизу». Для людей одного етносу властивий
дедалі зростаючий «рух дружби», який завершується преображенням нації –
злиттям її членів у гармонійний і щасливий колективний організм. Якщо
індивідуальне преображення (метаморфоза), згідно з філософією динамізму,
перетворює особистість на реалізовану щасливу боголюдину, то колективне
преображення перетворює націю на колективну боголюдську істоту –
«велику боголюдину».
У залежності від наближення до цього ідеалу розрізняємо три рівні еволюції народного організму:
Початковий етап: Етнос – неструктурована, аморфна етнічна спільнота, об’єднана спільним богом-егрегором. Це сучасна Республіка Україна.
Проміжний етап: Нація – структурований, державно організований етнос. Таку майбутню національну державу ми називаємо Гетьманат Україна.
Завершальний етап: Солідарна нація – реалізована нація, нація-громада, нація-церква, сонячна, арійська нація. Назва держави – Брахманат Вишня Борія.
Якщо творення національної держави – це мета націоналістичного руху, то
творення арійської нації – це мета національного солідаризму (фашизму).
Три кроки Національного Солідаризму (НС)
Для досягнення стану сонячної нації треба виконати немало роботи, але
це в основному «невидима» внутрішня робота, спрямована на персональне
вдосконалення. Найважче з самого початку, найбільшого зусилля потребує
перший крок. Зате чим далі, тим легше і цікавіше – у повній згоді з
філософією динамізму.
Рух до реалізованої нації можна умовно звести до трьох кроків:
-
Очищення: відмова людини від шкідливих звичок,
брехні, нездорової їжі, зомбуючих ЗМІ, зменшення залежності від
нинішньої паразитичної антисистеми. Людину, яка твердо стала на цей
шлях, називаємо пробудженою.
-
Арієзація: наповнення себе світлом за допомогою фізичних, психічних і духовних практик, підняття у Простір волі (Царство боже). Людину, яка твердо стала на цей шлях, називаємо арієм (сонячним).
-
Метаморфоза: об’єднаня аріїв, формування ними преображеної нації та її надійне закріплення у Просторі волі. Тут людина стає святою.
Кожні два послідовні кроки тісно пов’язані між собою: арієзація сприяє
очищенню, а формування спільноти світлих людей прискорює персональну
арієзацію. Все починається з внутрішнього зусилля, натомість зовнішня
реалізація – це його неминучий результат.
Як не дивно, але після того, як здійснено перший і другий крок, третій
крок здійснюється невимушено, граючись, майже без зусиль, бо він
реалізується у просторі позитивних подій – Просторі волі.
Тож шукаймо найперше Царства божого і правди його, а все інше нам додасться.
Банзай! По-нашому – Хай Буде!
Пісня «Банзай!» (ТНМК, Україна)
Пісня «Лівою - два - три - чотири!» (Rammstein, Німеччина)
Якщо вам
сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого
сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств,
експериментів: Модернізуймо Народний Оглядач! |