Міжнародний музей вітряків та млинів у місті Ґіфгорн (Німеччина) 29
вересня святкував 25-річний ювілей переміщення українського
вітряка "Наталка". Пам'ятку народної архітектури було перевезено із
Корсуня-Шевченківського і встановлено на німецькій землі 1988 року, як і
записано про це на головній сторінці сайту музею: 1988 kam der Nachbau einer
ukrainischen Windmühle aus Korsun-Schewtschenkivski
hinzu. Inzwischen eine Partnerstadt Gifhorns
Під час офіційної частини заходу із вітальними промовами до
гостей музею звернулися Генеральний консул України у Гамбурзі Юрій
Ярмілко, директор Національного музею народної архітектури та побуту
України Дмитро Заруба, директор Міжнародного музею вітряків та млинів
Хорст Вробель, бургомістр міста Ґіфгорн Матіас Нерліх та інші почесні гості.
В рамках культурної програми було представлено виступи українських
виконавців Німеччини: Заслужених артистів України Людмили та Імануїла
Саксів, бандуристки Ольги Каспрук, акордеоністки Галини Классе,
української секції культурно-освітнього центру "Райдуга".
Спеціально з
України прибула творча група виконавців козацького мистецтва - танок
бойового гопака вперше в Німеччині представив керівник київського
осередку Міжнародної федерації бойового гопака Андрій Середюк, козаки
Руслан Анисенко і Богдан Савченко продемонстрували мистецтво володіння
шаблями, а скульптор і письменник Руслан Найда презентував свою книгу
козацького кулінарного мистецтва і почастував гостей борщем та кулішем.
Крім того, в рамках фесту пройшли виставки з Музею українського народного мистецтва з міста Ганненбах
Ірини Денис та з приватної колекції
українського вбрання Віри Матковської.
Джерело: Прес-центр Посольства України в Німеччині
Фото і нарис нижче: Lyudmyla Matkovska, http://immigrada.de/?p=17687#more-17687
Про вітряки та українських "донкіхотів”(скорочено)
...Вже понад чверть століття (дата відкриття 1980 рік) приймає відвідувачів музей млинів в Ґіфгорні (http://www.muehlenmuseum.de).
Шістнадцять вітряних і водяних млинів розмістилися на 16 гектарах землі
на окраїні міста. Млинові раритети оточені індустріальним ландшафтом з
відомими своїм економічним успіхом і сумною архітектурою містами
Вольсбург, Брауншвайґ і Ганновер. Музей млинів в Ґіфгорні – це данина
минулому Нижньої Саксонії – землі із найбільшою кількістю млинів на
своїй території. Але в минулому.
У сучасному світі млини замінили вітрогенератори. Їх теж в Нижній
Саксонії більше, ніж достатньо. Підприємливі німці все ж вчасно
спам’яталися і почали розвивати туристичну складову індустріального
регіону із врахуванням його історичного минулого. Ще в 1977 році
адміністрація району Ґіфгорн звернулася до експерта з млинових моделей
пана Хорста Вробела, який на той час вже мав приватний музей млинів у
містечку Зулендорф в районі Ільцену, з пропозицією розбудувати подібний
музей на окраїні міста Ґіфгорн. Місто надало пану Вробелю землю, що
розкинулася між кількома озерами, а сам Хорст Вробель з родиною отримали
змогу розширити своє музейне підприємництво. Сторони відразу
порозумілися і розпочалося будівництво.
За три роки постав музейний комплекс з виставковим приміщенням для
моделей млинів з різних країн. Так пан Хорст Вробель своє хобі –
моделювання млинів перетворив у справу свого життя. Він їздив по світу з
метою вивчення і збору екскізів для свого музею млинів просто неба. Так
виникла відома на весь світ виставка моделей млинів, яка сьогодні
експонується в музеї. Місто Ґіфгорн виграло не лише на туристах, але й
набуло міжнародної слави.
Унікальність музейного об’єкту в Ґіфгорні полягає в помітному
акценті на особливостях східноєвропейської традиції. Вже при в’їзді до
музею, з боку автобану В 188, впадають у вічі позолочені куполи
візантійської традиції. Це дерев’яна споруда російської православної
церкви.
Поряд з російською традицією представлені Польща і Сербія. В цьому ряді
є також і Україна, але про це потрібно говорити окремо. Ось як це
робить сам директор музею млинів пан Хорст Вробель. Кремезний
чоловік в капелюсі, під яким сховані окуляри, очі і творчий
інтелект. Метелик-краватка зчеплює білосніжну сорочку і світлий
шкіряний піджак в одному іміджі людини- сподвижника. Він як млин стоїть
впевнено, перехрестивши на собі руки-вітрила. Людина- млин, що
вибудовала 16 млинів, поєднала Захід і Схід, привезла Україну в
Німеччину. Все це про пана Хорста Вробеля.
Улюбленицею пана Вробеля є вітряк "Наталка”. Історія "Наталки”
починається з радянського минулого. Вона –-продукт співпраці музею з
тодішньою радянською верхівкою та містом Корсунь-Шевченківський.
Вітряк "Наталка” в музеї млинів в м. Гіфгорн, Німеччина. Фото: Ольга Самборська
"Наталка”, яку тут ще по інерції називають "Наташею”, була урочисто
відкрита 17-го березня 1986 року за участі радянського посольства в
Німеччині.
На моє запитання, чи назва українського вітряка є персоніфікованою,
директор музею пан Хорст Вробель посміхається. Такої персони не має,
але зізнається, що хотіли назвати вітряк Раїсою на честь дружини
колишнього Генерального секретаря Радянського Союзу Михайла Ґорбачова
Раїси. Тоді родина Ґорбачових навіть порадувала музей власним візитом. З
огляду на те, що млин може стати підтекстом схильності тодішньої першої
леді до словомолотіння, вирішили втриматися від персонального
присвоєння імені (жарт). Відтак молотить вітрилами в Ґіфгорні така собі
абстрактна "Наташа”, чи-то українка, чи-то росіянка чи просто радянська жінка з радянського минулого.
Представники української громади в Німеччині звернули увагу на
пострадянське вживання імені "Наташа” і зауважили про це директору
музею. Той усвідомлює тягар радянського минулого і радо переходить на
назву "Наталка”.
Інтер’єр україського вітряка нагадує затишну українську світлицю. Тут
і український традиційний одяг, і елементи побуту. На стінах висять
картини українського мистецтва. Щоправда, трохи вражає балалайка і
самовар поміж української атрибутики. Присутність на фестивалі гостя з
України Дмитра Васильовича Заруби, директора музею "Пирогів”, обіцяє
тісну співпрацю між музеями. То ж є сподівання, що український стиль поступово набере форми прийнятного.
Пана Хорста Вробеля пов’язує з Україною не лише вітряк. Завдяки його
зусиллям місто Ґіфгорн і Корсунь-Шевченківський – міста-побратими. За
його ініціативою устворилася ініціатива ”Коло друзів
Корсуня–Шевченківського”. Вже не один рік завдяки "Колу дрізів”
в Україну відправляється значна кількість гуманітарної допомоги. А з
України в Гіфхорн приїжджають на оздоровлення чорнобильські діти .
Кожен рік навколо "Наталки” відбуваються фестивалі української культури
просто неба. Саме останні збирають українців в Німеччині і шанувальників
української культурно-архітектурної спадщини з різних країн разом.
Українські "донкіхоти”. 29 вересня 2013 року вітрячка "Наталка” знову зібрала гостей.
Особливим був цьогорічний фестиваль, бо "Наталці” виповнилося 25 років.
Сюди з’їхалися українські "донкіхоти” з різних куточків Німеччини і навіть України. Чому
я їх так називаю? Бо їх було небагато, але це були саме ті ідейні люди,
які ставлять собі часто непідйомні завдяння з покращення іміджу України
в Німеччині і за кордоном. В них не має на це спеціального
фінансування. Їх не підтримують і не хочуть розуміти, але вони вперто
несуть свої списи місіонерів рідної культури в чужому світі. Часто їх
стиль життя нагадує боротьбу з вітряками. Здається кому потрібна
українська культура в зацикленій на автобудуванні Німеччині? Кого
цікавлять вишиванки чи козацьке мистецтво? Та і взагалі кому потрібна
малочисельна в порівнянні з іншими офіційними меншинами українська
громада в Німеччині? Та і навіщо це все, коли більшість українських
мігрантів гарно вписалася в інтеграційну концепцію німецької держави,
вивчила німецьку мову і вже давно смакує шпецле, вюрстхен в присмак з
німецьким пивом.
Наперекір прагматизму марширують далі віддані українській справі
"донкіхоти”. Вони зустрічають на своєму шляху відданих їм "санчопансів” і
реалізують свої ідеї в життя... http://petro-tronko.blogspot.com/2013/10/25.html#more
29 вересня 2013 року вітрячка "Наталка” знову зібрала гостей.
Особливим був цьогорічний фестиваль, бо "Наталці” виповнилося 25 років.