Шаблі Бухарського Еміра: Херсон!

Херсонский музей отказался продать уникальную саблю, даже за 100 тысяч долларов

Сюрпризом для ученых закончилось обновление экспозиции к 120-летию Херсонского краеведческого музея. Улучив момент, когда коллективных экскурсий не намечалось, порог музея переступил высокий мужчина. Он неторопливо обошел все залы, добрался до выставки оружия всех времен и народов, и прямо-таки прикипел глазами к одному из застекленных стеллажей. Какое-то время посетитель, оказавшийся богатым украинским коллекционером, пристально рассматривал лежащий за стеклом клинок. А затем без обиняков заявил обомлевшей смотрительнице: «Я покупаю эту саблю за сто тысяч долларов».
Музей, конечно, в деньгах нуждается всегда. Однако его сотрудники от щедрого предложения отказались наотрез. И вовсе не потому, что предмет торга стоил дороже (хотя на самом деле так оно и есть). Просто загадочный клинок успел побывать в руках восточного правителя и сразу легендарных выдающихся военачальников, а в его истории нашлось место и подвигам, и преступлениям.
Как оказалось, приглянувшийся коллекционеру раритет попал в Херсон прямиком из…Средней Азии. Саблю дамасской стали с эфесом и ножнами из серебра, украшенными искуснейшей гравировкой кубачинских ювелиров, изготовили еще в девятнадцатом веке лично для эмира Бухары Сеид-хана. Впрочем, голов своих подданных ею эмир не рубил, так как был весьма просвещенным человеком – отменил у себя во владениях рабство и кровную месть, выпустил заключенных из подземных тюрем. А потом вообще объявил себя союзником Российской империи и даже построил в Ялте дворец (он сохранился и по сей день как лечебный корпус санатория «Ялта» Черноморского флота России).
Правда, саблю Сеид-Эмир-Абдул-Ахад-хану (таково полное титулование бывшего правителя), пришлось бросить, убегая в спешке со свитой и гаремом от частей Красной Армии в феврале 1921 года из Бухары в Афганистан. В знак полной покорности старейшины города вручили ценный трофей командующему Туркестанским фронтом Михаилу Фрунзе. А Фрунзе, в свою очередь, в 1920 году наградил ею командарма Первой Конной Семена Буденного, участвовавшего в разгроме крымской группировки войск барона Врангеля. С тех пор на ножнах шашки красуется тщательно выгравированная надпись: «С.М.Буденному от Революционного Военного Совета Южного фронта».
Сабля эмира хранилась у полководца ровно 37 лет, но как-то Семена Михайловича пригласили на праздник жители Каховки. Он был так тронут восторженным приемом горожан, что расчувствовался, и презентовал на память историческое оружие местному филиалу Херсонского краеведческого музея. Так бы оно и пылилось среди предметов народного быта и крестьянских инструментов, если бы не случай. Через пять лет после визита командарма компания пацанов забавы ради просто украла из музея подарок Буденного, и припрятала на городском стадионе. Саблю нашли и вернули, однако выставить ее на всеобщее обозрение уже не рисковали, а предпочли для пущей надежности укрыть в сейфе. Там ее и нашел главный реставратор Херсонского краеведческого музея Виктор Пиворович.
«Увидев, что бесценный клинок хранится в помещении, на то время даже не оборудованном сигнализацией, откуда его опять могут украсть, и к тому же покрывается мелкими пятнами ржавчины, я очень обеспокоился. И настоял, чтобы саблю как можно скорее перевезли в Херсон. Там мы ее привели в порядок, и теперь она служит украшением экспозиции. К слову, собрание оружия нашего краеведческого музея сегодня насчитывает около тысячи экспонатов, только вот оно все равно неизмеримо беднее коллекции, оставленной нам основателем музея Виктором Гошкевичем. Две трети ее в Великую Отечественную разворовали фашистские оккупанты: специальная команда эвакуаторов не успела все забрать. Так что похищенные артефакты нам по сей день возвращают – лет пять назад из Берлина пришли топоры эпохи бронзы», - рассказывает заведующий сектором реставрации Херсонского краеведческого музея Виктор Пиворович.
Саблю эмира Бухары, которой поочередно владели Фрунзе и Буденный, мне лично повезло не  только увидеть, но и потрогать. Специально для журналиста научный сотрудник Херсонского краеведческого музея Андрей Лопушинский со всеми предосторожностями извлек ее вместе с ножнами из обитого яркой тканью стеклянного куба, и позволил взять в руки – на счастье. Примета верная: я обратил внимание, что на прикрепленном к эфесу поясе красуется серебряная розетка в виде шести лепестков, и как пояснил Андрей, это – именно символ счастья и удачи. Что ж, если эмир забыл ее в далекой Бухаре, и неведомыми тропками истории удача правителя «перебралась» в Херсон, то всем нам ее толика уж точно не помешает.

Презент  Бухарського Еміра

Кілька років тому, ця шабля вигулькнула на Сотбіс. І зникла. Тоді її ціна склала 150 тисяч доларів. Днями, ця унікальна зброя виникла у США. Колекціонери принишкли. Сучасний антикварний ринок давно не мав таких експонатів! Вже ясно - буде інтрига…

Свого часу, цю шаблю подарував царю Миколі ІІ Бухарський Емір.

Зрозуміло, що подібні презенти замовляли у кращих майстрів, не шкодуючи коштів.

Відомо, що клинок створив відомий майстер Гузунов. Робота по емалі – фірма Братів Грачових.

Використано 5 діамантів старої огранки. Є крупне каміння старої огранки (7-5 карат).

Зброя збереглася в ідеальному стані.

Українські журналісти, які першими отримали цю інформацію, завдяки ексклюзивній інформаційній співпраці з провідними аукціонними установами світу, моментально оцінили рівень лоту, а головне, вдало обраний момент засвітки.

Проаналізуйте міжнародні події і очікувані зустрічі з новими світовими лідерами…

Експерти відзначають багато цікавих моментів.

І таке враження, що вже почалося… Ми про це вже написали…

Зрозуміло, ми зацікавилися історією Бухарського Еміра. І відразу вийшли на сенсацію.

Бухара вважалася автономним містом-державою. Фактично, монархією, що на васальних правах входила до Російської імперії. Царі часто закривали очі на певні захоплення Емірів, а ті, у свою чергу, всіляко підлещувалися до столиці.

Легенди про великі багатства династії Емірів мають чітке документальне підтвердження. В останні десятиліття існування Імперії, Бухара перетворилася на потужний торгівельно-промисловий центр.

Останній Емір Саїд Алім Хан (1880-1944) успадкував від батька Еміра Абдулахада значні кошти. 27 мільйонів рублів золотом в Державному банку і 7 мільйонів у комерційних банках. Зрозуміло, внаслідок «господарської» діяльності, капітали швидко збільшилися. Емір міг дозволити собі практично все…

Шабля, яка вигулькнула в США, була спеціально замовлена для подарунку Імператору і в якийсь момент – презентована. Після революції була або кимось вивезена, або, що більш ймовірно, продана комуністами на Захід. З тих часів, до появи її на Сотбіс, зброя перебувала у невідомих громадськості, власників.

Розуміючи наближення перемін, Алім Хан, влітку 1917 року, вирішив перевести капітали у більш безпечне місце. У банки Франції і Англії було перераховано 150 мільйонів, а трохи згодом ще 32 мільйони рублів. На жаль, вся бухгалтерія була захоплена більшовиками, які окупували Бухару у 1920 році. Емір втік до Афганістану. І опинився у «надійних» руках англійців, що абсолютно були незацікавлені у переміщенні Еміра до Європи, а тим більше, у поверненні коштів. Еміру просто організували домашній арешт.

Радянські дипломати теж намагалися дістатися золота Еміра, але, теж невдало.

Алім Хан залишив по собі десятки нащадків, які періодично довбають англійців і французів вимогами повернути гроші з процентами. Сума наросла фантастична.

Не відстають і патріоти з Таджикистану, Узбекистану – мріють створити благодійний фонд, провести розслідування, найняти адвокатів і повернути гроші.

Ситуація дивовижно нагадує нашу – з пошуками золота Полуботка. Правда, дещо перспективніша…

Можна лише захоплюватися віртуозним шулерством англійських банкірів, які навчилися красиво перетворювати чужі гроші на власні.

Боротьба за мільярди Еміра продовжується.

А ми із задоволенням публікуємо фото розкішного презенту Бухарського Еміра російському Імператору Миколі ІІ – дорогоцінної шаблі. Щось говорити про ціну поки що не можемо – велика комерційна таємниця. Знаємо одне – якщо зброя виникне на акціоні, торг почнеться з кількох мільйонів. І вже можна уявити, хто придбає і куди поїде…

Нам залишаються лише фото. Спасибі відомому колекціонеру, отаману Американського козацтва Сергію Цапенку за допомогу в отриманні світлин!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України» для міжнародної газети «SecondUSA»

Емір Саїд Алі Хан. Унікальне фото 1911 року в кольорі! Знайдено в інтернеті.

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=3103