Четверг, 24.08.2017, 05:55
Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

КАЗАХСТАНСКИЙ ДНЕВНИК

Меню сайта
Категории каталога
мир [192]
Публицистика [121]
литература [25]
Актуально [310]
Актуальные новости
Казахстан [28]
Разнообразная информация о жизни страны
Украина [247]
Новости Украины
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
if(11<
 
  
 
width=31 height=31 border=0 alt="TOP.proext.com">'); //--> Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Наш опрос
Какую информацию Вы хотите получить из Казахстана?
Всего ответов: 121

Каталог статей

Главная » Статьи » Украина

Романтики з Музею слідопитів

Романтики з Музею слідопитів

Десь після 35, власний день народження перестає бути святом. Навіть навпаки – породжує легку депресію. Десятки стандартних телефонних поздоровлень втомлюють, а купа гостей – напружує. На згадку залишається легке похмілля і гори брудного посуду…

До того ж, в один день зі мною, святкує день народження і син Ростик… Пару років тому, ми вирішили 26 вересня проводити у мандрах. Цього року почали планувати маршрут за кілька тижнів. Перебрали масу варіантів. Нічого не влаштовувало.

-Знайшли чим перейматися! – випадково дізнався про наші проблеми директор Музею слідопитів з Нових Петрівців Володимир Даниленко, - Зранку приїздіть до мене, візьмемо міношукачі і поїдемо в район діючого жіночого монастиря розкопки проводити!

У малого загорілися очі. Маршрут затвердили.

Почувши про наші плани, до нас почали набиватися у попутники друзі, колеги, знайомі… За кілька днів нарахували чоловік сорок… Постало питання з автобусом, обідом, спонсорами… Ціла експедиція. Подумали, порахували, відмовилися і вирішили поїхати за перевіреною схемою. Все назвали екстрім-поїздкою для преси «Таємниці забутого плацдарму», про день народження домовилися не згадувати, зробили розсилку, відкрили акредитацію. Для учасників виставили одну умову – власне авто.

Сонячного суботнього ранку зібралися біля поста ДАІ на Вишгородській трасі. До мене в авто категорично напросилися журналіст і керівник Студії мистецьких ініціатив Сашко Кочубей та відомий біогравітатор Костя Стасюк. Прибув учасник чи не всіх наших вилазок Віктор Міняйло з радіо «Свобода» з дружиною-журналісткою і донькою, кореспондентка газети «Сегодня» Надія Моїсеєнко з фотокором і водієм. В останній момент зателефонував продюсер телеканалу Інтер, попросивши долучити знімальну групу  Заслуженого журналіста України Руслана Ярмолюка, що свого часу потрапив в епіцентр російсько-грузинської війни.

Заїхали в Нові Петрівці і суттєво затрималися на садибі Володимира Даниленка, де і розташований один з найекзотичніших музеїв України – Музей слідопитів. Пан Володимир, за ті кілька тижнів, від дня створення музею, вже поводиться як заправський екскурсовод – на журналістах натренувався. Виставку ми назвали реалістично – «Іржаве обличчя війни». Мій малий зробив дизайн сайту музею - http://sledopit.do.am/ . Такої кількості оригінального військового залізяччя, знайденого під час розкопок на місцях колишніх боїв, ви більше нійде не побачите…

Найцінніша частина колекції зберігається в екзотичному місці – приміщенні над гаражем. І експерти, і ветерани, і пошуковці, і члени Групи розмінування МНС, і офіцери МВС які відвідують музей одностайні: такого не побачите у жодному державному музеї! Всі речі побували у реальних боях. Вірно служили солдатам. Часто, після смерті бійця, залишалися поруч з ним… Все це має якусь незбагненну потужну енергетику. Чимало експонатів  збереглися у єдиному екземплярі.

Ми ще раз згадали добрим словом сільського Голову Нових Петрівців Радіона Старенького, який підтримав ідею створення такого закладу. Адже, раніше доступу до цих речей не було. Не була сформована експозиція, не було концепції. Нині Музей слідопитів діє як відділ часопису «Музеї України», легалізований рішенням виконавчого комітету сільради. Несподівано музей став гордістю села, де між іншим мешкають і В.Янукович, і А.Яценюк та ще десятки відомих діячів.

-Ми пишаємося званням «Музейне село»! – сказав Р.Старенький. – У нас діє всесвітньовідомий Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році», етнографічна «Хата Савки» та Музей слідопитів. Ми з цікавістю спостерігаємо за подіями довкола створення державного заповідника «Межигір‘я»… Село має всі шанси, аби перетворитися у великий туристичний центр…

В розмові ми згадали про унікальну знахідку Володимира Даниленка – залишки системи залпового вогню «Катюша». Недавно її перетягли до Національного музею. Тут дуже доречно зателефонував його директор Іван Петрович Вікован, який, дізнавшись, що ми в селі, радо запросив нас до себе. Ось так, позапланово, ми опинилися в заповіднику. До того ж, телевізійникам треба було познімати у спокійній обстановці.

Після екскурсії, Іван Петрович організував каву і «до кави». Експедиція моментально розділилася на тих, хто за кермом, і тих, «кому трішечки можна»…

Тут і інтерівці підіспіли. Зняли «Катюшу».   Руслан Ярмолюк виявився таким-же романтиком і бродягою, як і ми. Однієї групи крові. Вже потім я згадав, що він пережив жахи штурму Цхінвала, потрапляв у ризиковані ситуації… Руслан щойно повернувся з США, де отримав відзнаку «Еммі»… Можливо, є одним з кращих телевізійних журналістів України. Часто буває на розкопках. Навіть має потужного міношукача! Наступного дня домовився про спільний пошук з В.Даниленком…

Згадали легенду про затоплений десь під Вишгородом німецький танк «Фердинанд». Можливо, спробуємо спільно вирахувати точне місце, знайти… Експедиція обіцяє бути резонансною…

На жаль, зйомочна група не змогла поїхати далі – графік. Пообіцяли дати сюжет того ж дня у «Подробицях» о 20-00. Уявіть наше здивування – сюжет пішов! Якраз сиділи за святковим столом… Отож, пане Руслане, за Вас тост теж був! http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2009/09/26/632104.html

Тепло попрощавшись з телевізійниками, ми зрозуміли, що втратили чимало дорогоцінного часу. Адже, до загубленого у лісах жіночого монастиря, досить далека дорога. Порадившись, вирішили скоротити маршрут, рушивши у квадрат 75 поблизу Гути Межигірської.

Ліс зустрів п‘янким повітрям і тишею.

В.Даниленко зробив короткий інструктаж, дістав два стареньких металодетектори, один з яких моментально присвоїв Ростик. Увімкнув, провівши над поверхнею лісової дороги. Відразу запищав зумер – є метал! Взяли лопати, зняли трохи грунту – побачили іржавий болт…

Журналістами оволодів якийсь дивний азарт. Малий зайшов до лісу – знову зумер. Обережно копнули. Знайшли старе німецьке зубило. Через кілька метрів – відірваний хвіст мінометної міни німецького виробництва.

Ми згуртувалися довкола міношукачів, вирахувавши радянські позиції. Знайшли ще один хвостовик міни, десяток гільз. Розкопали старий окопчик. А Володимир Даниленко знайшов два порожніх цинкових ящики від патронів… Володимир Васильович має військову спеціальність сапер, багаторічний досвід.

В цей же час Сашко Кочубей, з військовою спеціальністю кухар, за допомогою Кості Стасюка і Фотокора, накрили на задньому багажнику моєї «Волги» розкішний стіл, креативно остограмилися, періодично навідуючись до азартно тверезих пошуковців, допомагаючи мудрими порадами.

За нашими розрахунками, десь в кілометрі на південний захід, повинна проходити німецька лінія оборони. Можна лише уявити, що там творилося під час атаки і штурму… Можливо, повернемося у той квадрат трохи згодом…

Слід зазначити, що пошуковці, які згуртувалися довкола Музею слідопитів, знайшли більше 400 останків радянських солдат, які вважалися пропалими без вісті. Всі урочисто поховані в братських могилах біля монументів. Вдалося встановити імена лише кількох бійців… Не було медальйонів, жетонів… Як правило, загиблих роздягали – одяг був в дефіциті…

Втомлені, але щасливі, зібралися біля авто на обід.

Журналісти зрозуміли, що то таке - буденна пошукова робота. Вже в лісі, оцінили значення і вартість колекції з Музею слідопитів. Страшне і важке оте іржаве обличчя війни… Саме в таких експедиціях люди розуміють, що то таке – війна… Без глянцю, ідеологічного гламуру, музичного супроводу…

Прикметно, що побігавши з міношукачем, покопавши землю, мій малий допетрав, що війна це зовсім не те, у що він грається на комп‘ютері. Можливо, це і був мій головний подарунок йому на дванадцятиріччя?

Прощалися у піднесеному настрої. Ймовірно, за тиждень-другий рвонемо до легендарного Чорного дуба. Чи розшукаємо загадкове Озеро трофейної зброї. Або поїдемо в болота вираховувати танк «Фердинанд»… Якось непомітно, це все захопило.

Щойно ми виїхали на асфальт, всі три мої пасажири моментально заснули.

… Увечері традиційно посиділи за столом, подивилися сюжет на Інтері. З‘їли торт. Все як завжди. Але, цей день запам‘ятається. Музей слідопитів, ліс, міношукачі, іржаві гільзи… Потім це все снилося…

 Романтики з Музею слідопитів.

Подорожуйте Україною! Адже, поруч так багато цікавого!

Віктор Тригуб, Почесний працівник туризму України, журнал «Музеї України»
Категория: Украина | Добавил: kazahd (28.09.2009)
Просмотров: 681 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]