Вторник, 24.10.2017, 01:46
Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

КАЗАХСТАНСКИЙ ДНЕВНИК

Меню сайта
Категории каталога
мир [192]
Публицистика [121]
литература [25]
Актуально [310]
Актуальные новости
Казахстан [28]
Разнообразная информация о жизни страны
Украина [247]
Новости Украины
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
if(11<
 
  
 
width=31 height=31 border=0 alt="TOP.proext.com">'); //--> Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Наш опрос
Какую информацию Вы хотите получить из Казахстана?
Всего ответов: 121

Каталог статей

Главная » Статьи » Украина

Бомба з сорок першого року. Бойовий епізод

Бомба з сорок першого року. Бойовий епізод

В 1941 році тут йшли страшні бої. Від кордону відступала 41 стрілецька дивізія, з усіх сил стримуючи німців. Саме тут, в районі села Ровжі Вишгородського району відбувся останній бій. Тут і знайшли ту неймовірну бомбу…

В лісі працював один пошуковий загін з потужними металодетекторами. Вони і розкопали бомбу. Директор Музею слідопитів з Нових Петрівців Володимир Даниленко, що побував біля знахідки, почав нервувати – 250 кілограмова смерть, лежала прямо поруч з дорогою, недбало прикидана землею.

 Переговоривши з усіма, Володимир Васильович звернувся до майора Костянтина Мельника з Групи розмінування від 1 спеціального регіонального центру швидкого реагування оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України, за порадою.

Вже разом вони виїхали у лісові хащі, детально вивчивши бомбу, яка виявилася радянського виробництва! Захопивши, у перші дні війни, гігантські склади біля кордону, прагматичні німці, почали використовувати трофейну зброю і боєприпаси проти червоноармійців. Подібні авіабомби трохи переробили, почавши скидати з Юнкерсів. Чому вона не розірвалася, так і залишилося таємницею… Вирішили підірвати на місці.

Зрозуміло, таку подію не могли пропустити журналісти. Адже, часопис «Музеї України» є співорганізатором пошукової експедиції «Таємниці Лютізького плацдарму», яку проводить Музей слідопитів.

…Прокинулись о п‘ятій ранку. Мовчки зібралися біля старенької «Волги». Кращий музейний фотограф України, більд-редактор часопису Сергій Камшилін, малий Ростік і автор цих рядків. Красиво доїхали до Петрівки, де почули страшний гуркіт – зламався кардан. Затягли авто на найближчу заправку. Сергій з Ростиком взяли таксі – рушили за його Жигулем. Малий залишився вдома…

Потріпаний ВАЗ Музею слідопитів наздогнали аж біля Ровжів. Півгодини петляли жахливими лісовими дорогами. І ось ми біля ями, де присипана піском і прикрита гіллям, притаїлась гігантська авіабомба.

До приїзду саперів ще був час, тож дістали металошукачі, і розбившись парами, рушили лісом.

Спорядження пошуковця дуже просте. Металодетектор, півтораметровий стальний прут і лопата.

Якщо починає гудіти детектор, грунт досліджується щупом. Йде легко – значить земля копана. Або окоп, або бліндаж, або воронка…

При цьому, детектор реагує однаково хоч на маленький осколок, хоч на великий снаряд…

Нам траплялися іржаві осколки. Потім пішли стріляні гільзи від трьохлінійки. Через кілька метрів знайшли десяток цілих патронів. Несподівано, земля віддала затвор від гвинтівки…

-Ось там, у балочці був оточений якийсь підрозділ, - розповів В.Даниленко, - Не здалися… Ми знайшли сорок останків наших солдат. Купи гільз. Билися до останнього. Перепоховали у братській могилі в Нових Петрівцях. Кількох вдалося ідентифікувати – збереглися медальйони смертників…

Недалеко стоїть скромний обеліск, споруджений пошуковцями, що діють при Музеї прикордонних військ…

Керівнику пошукового загону імені генерала Ватутіна Миколі Петрову, який разом з С.Кашиліним пішов у протилежний бік, пощастило більше. Знайшли каску, штик, кулеметну стрічку з гільзами, радянський протигаз…

Тихо під‘їхав новенький джип Міцубісі групи розмінування. Майор Мельник, старший лейтенант Олександр Нечай,капітан Юрій Цикенюк, старшина Віталій Лоїк, сержант Дмитро Корінний швидко приготували сучасне обладнання. Аби підійти до бомби, нам теж довелося натягти бронежилети і кевларові каски. Хоча, у разі вибуху, хіба що лише вони і вціліли б…

-Майже щодня отримуємо 2-3 заявки на розмінування, -повідав К.Мельник, - Відповідаємо за Київ і 11 районів області. Стараємося оперативно реагувати. Люди не розуміють небезпеки проіржавілих боєприпасів. Тому, міни, бомби, снаряди можуть тижнями лежати відкрито, без охорони. Якщо такі речі знаходять діти – маємо трагедію. Тому, користуючись нагодою, прошу попросити представників органів влади, громадян - одразу звертайтеся до структур МНС, якщо побачите вибухонебезпечний предмет!

Сапери швидко продзвонили навколишні ділянки надсучасними металошукачами, більше не знайшовши нічого сумнівного. Приготувалися до знешкодження. Враховуючи потужність бомби, нас попросили покинути небезпечну зону. Вже обідаючи, неформально спілкувалися з хлопцями, почувши чимало історій. Багато хто з них розміновував сумно відомі склади в Новобогданівці, пережили чимало пригод…

Почали підтягуватися основні сили, начальство… В обозі були і журналісти кількох каналів. Аби не перетворюватися на масовку і не заважати підривникам безглуздими питаннями, ми тепло попрощалися з членами оперативної групи, активістами Музею слідопитів і повз пожежну машину, карету швидкої допомоги, рушили на Київ. Краєвиди, до речі у тих місцях – фантастичні!

Найближчим часом, скоріш за все, вже з ночівлею біля багаття, пошукаємо біля легендарного Чорного дуба, довкола якого були запеклі бої. Коло того дерева відбулися масові розстріли червоноармійців у 1941… А  у 1943, вже СМЕРШ розстрілював поліцаїв і есесівців… Та і в Громадянську війну щось там відбувалося…

Ми не втрачаємо надії вирахувати Озеро трофейної зброї, затонулі танки… Експедиція продовжується!

За кілька годин зателефонував Володимир Даниленко – бомбу підірвано! Воронка – метрів сім! Момент вибуху вдалося зняти на відеокамеру, закріплену поруч.

Наостанок, хочеться подякувати офіцерам і солдатам групи розмінування МНС! Це дійсно справжній бойовий підрозділ, де люди щодня реально ризикують заради інших. Постараємося якось їх морально підтримати, не залишаючи мрії ще раз разом виїхати на  тривожний виклик…

Для нас цей день став справжньою подією. Для них – рядовий бойовий епізод. Зранку – нове завдання…

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», член Ради Музею слідопитів

Фото – Сергія Камшиліна, члена Ради Музею слідопитів

Бомба радянського виробництва, захоплена німцями (250 кг). Після вибуху, воронка 7 метрів!

 

Суперджип Групи розмінування МНС.

 

 

Віктор Тригуб приміряв сучасний бронежилет і кевларову каску з захисним склом. Важкі! А саперам доводиться в них працювати годинами...

З того моменту, як кращий музейний фотограф Сергій Камшилін почав працювати з журналом "Музеї України", йому постійно доводиться носити каски, бронежилети, різноманітну військову форму, потрапляти під піротехнічні вибухи на військових реконструкціях, їздити на танку Т-34, тягати лицарські обладунки, копати на місцях боїв... Не розуміє фрази "Тихе музейне життя..."

Категория: Украина | Добавил: kazahd (22.08.2009)
Просмотров: 825 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]