Четверг, 24.08.2017, 09:45
Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

КАЗАХСТАНСКИЙ ДНЕВНИК

Меню сайта
Категории каталога
мир [192]
Публицистика [121]
литература [25]
Актуально [310]
Актуальные новости
Казахстан [28]
Разнообразная информация о жизни страны
Украина [247]
Новости Украины
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
if(11<
 
  
 
width=31 height=31 border=0 alt="TOP.proext.com">'); //--> Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Наш опрос
Какую информацию Вы хотите получить из Казахстана?
Всего ответов: 121

Каталог статей

Главная » Статьи » Казахстан

Казахська Голгофа

Казахська Голгофа

Трагедія Великого Голоду 1932-1933 рр., на відміну від України, в Казахстані замовчується.

Уряд Казахстану продовжує замовчувати цю трагедію. Голодомор — лише один із злочинів, здійснених радянським керівництвом в роки так званої класової боротьби: масової колективізації і репресій, в ході яких мали місце повсюдний голод, розруха, порушення традиційного устрою життя кочових народів, виселення з рідних земель казахів. 

І коли в пострадянських державах продовжують переосмислювати історію комуністичної епохи, виникає питання: чому одні злочини радянської епохи міжнародним співтовариством визнаються, а інші — залишаються маловідомими? 

Тетяна Невадовська в роки гуманітарної катастрофи в Казахстані була ще юною дівчиною, що жила в казахському аулі Шимдаулет. Вона почала занотовувати враження про оточуючий світ в особистий щоденник. Саме в ньому знайшли відображення страхітливі наслідки штучно організованого масового голоду на усій території Казахстану, що потряс націю на початку 1930 років. 

У один з тих днів 19-річна Тетяна Невадовська, що переїхала в голодуючий Казахстан разом з рідним батьком, засланим за вигадані злочини інтелігентом, професором. Під час прогулянки околицями села вона зіткнулася з молодим виснаженим, знесиленим голодом казахом. Після цієї зустрічі вона записала у своєму щоденнику таке: «Рання весна 1933 року. Я йшла з кимось з фахівців, зі мною був фотоапарат. На дорозі сидів знесилений, виснажений казах. Він насилу тягнувся з польових робіт і стогнав, просив їсти або пити. 

Я передала фотоапарат своєму супутнику і поспішила принести води. Казах пив з жадібністю. Я не помітила, коли мій товариш мене сфотографував. Я знову поспішила додому, щоб принести голодуючому шматочок хліба і цукру. Коли я підійшла до нього з хлібом, він вже був мертвий». 

Через п’ятдесят років Тетяна Невадовська прийшла в Центральний державний архів Казахстану в Алмати і передала туди свій особистий архів, у тому числі фотографію, яку зробив її супутник під час тієї зустрічі з голодуючим молодим казахом, збірку власних віршів, малюнки і щоденник, який вона назвала «Жахливі, голодні 1932—1933 роки».

Ці матеріали стали рідкісними свідченнями тієї частини історії Радянського Казахстану, коли приблизно від півтора до двох з половиною мільйонів казахів (за іншими відомостями — близько двох третин казахів) загинули в результаті штучно організованого радянською владою голоду. Голод був наслідком насильницького переведення традиційно кочових казахів до осідлості і повної конфіскації усієї худоби. Казахів позбавили тим самим єдиного джерела існування. 

У своєму щоденнику Тетяна Невадовська ставить перед собою важливу мету. У тонкому зошиті 19-річна Тетяна записала: «На згадку про цю національну трагедію під час того періоду — страждання, на яке не  заслужили ці люди, яке не можна виправдати, — я встановлю пам’ятник на цьому місці, так само як встановлюють обеліски над могилами невідомих солдатів».

У 1992 році давня мрія Тетяни Невадовської, здавалося б, почала збуватися. Уряд Казахстану, що нещодавно оголосив свою незалежність, під тиском вчених і громадськості заявив про свій намір спорудити пам’ятник жертвам того страшного голоду. Проте і через 20 років на ділянці, де повинен був вже стояти цей пам’ятник, лежить камінь з написом «Тут буде встановлений пам’ятник». 31 травня в Казахстані, відзначається як День пам’яті «жертв політичних репресій», але наголос на трагедії голодомору не робиться.

Але про масштаби того, що сталося в Казахстані говорить те, що в 1930-ті роки міське населення тут складало менше 10 відсотків загальної чисельності. Тому основний удар було завдано по найвразливішому прошарку населення, яке вело натуральне господарство і не могло купувати продукти.

Талас Омарбеков — казахський публіцист і історик, один з авторів численних досліджень про причини і наслідки наймасовішого голоду в історії Казахстану звинувачує керівництво незалежного Казахстану в тому, що воно продовжує приховувати факти голоду з минулого країни, бо вважає за краще не псувати стосунки з Кремлем. Крім того, вочевидь, намагається приховати роль тодішнього керівництва Казахстану в злочинах комуністичної епохи. Талас Омарбеков говорить: «Нинішнє керівництво повинне нарешті усвідомити, що далі приховувати проблему масового голоду в Казахстані  небезпечно. Оскільки якщо зараз вдасться приховати цю проблему, то наступне покоління неодмінно підніме її так чи інакше. І потім вона буде широко обнародувана. Тоді нове покоління задасться питанням, чому керівництво нашого часу, незважаючи на численні факти і документи, які були на руках, незважаючи на усі дослідження, які були проведені, незважаючи на широке обговорення в сус­пільстві, відмовилося підняти цю проблему. Страх перед Росією був однією з причин, що викликала цей страшний голод. Якщо продовжувати озиратися на Росію і сьогодні, то ні до чого хорошого це нас не приведе». 

Ставлення керманичів Казахстану до подій 1932-1933 років протилежне до ставлення до історії голоду в тій же Україні, де за президентства В.Ющенка на рівні держави була відзначена 75-та річниця Голодомору, до чого було привернуто увагу усього міжнародного співтовариства.  В Україні можна вільно говорити на цю тему, публікувати дослідження, працювати в архівах. За часів В.Ющенка до процесу дослідження долучилася і Служба Безпеки України. Тут давно створені документальні фільми і випущені масовими накладами книги, що свідчать про масштаб голоду і кількість його жертв. Український Голодомор отримав широке висвітлення в західній пресі.

Папа Римський Бенедикт відправив у Ватикані свою молитву по жертвах Голодомору українською мовою.  Але ще в 1998 році лише 40 від­сотків українців знали, що голод був геноцидом проти українців. Тепер це увійшло в свідомість ще більшої частини населння.

Новий президент України Віктор Янукович, заявив, що голод був не лише в Україні і схилив голову на меморіалі жертвам страшної трагедії в Києві.

Приклад України має спонукати до досліджень казахських істориків. Адже не дарма кажуть, що крапля і камінь точить.

Професор історії з університету в Торонто Лінн Вайола займалася дослідженням історії злочинів сталінського періоду. Знаходячись в Москві, де вона взяла участь в міжнародній науковій конференції з історії сталінізму, Лінн Вайола відзначила, що бачила своїми очима справжні документи: звіти, рапорти і доповідні записки, в яких наводяться точні дані і деталі про голод 1930 років і явні свідчення того, що Москва була добре інформована про людські втрати в ході колективізації.

Проте два найбільш важливих архіви залишаються закритими — архів Федеральної служби безпеки Росії і архів Кремля. 

Без великих матеріалів цих двох архівів будь-яке історичне уявлення про колективізацію, політичні репресії, переселення або інші радянські кампанії буде неповним. 

Дослідник Талас Омарбеков вважає, що наявні історичні свідчення повністю підтверджують саме таке визначення: голод навмисно призначався для упокорення і нищення кочових казахів, які складали певну загрозу для радянської влади в якості своєрідної суспільної вольниці. 

Дейзи СИНДЕЛАР

Категория: Казахстан | Добавил: kazahd (20.05.2011)
Просмотров: 505 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]