Воскресенье, 19.11.2017, 13:30
Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

КАЗАХСТАНСКИЙ ДНЕВНИК

Меню сайта
Категории каталога
мир [192]
Публицистика [121]
литература [25]
Актуально [310]
Актуальные новости
Казахстан [28]
Разнообразная информация о жизни страны
Украина [247]
Новости Украины
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
if(11<
 
  
 
width=31 height=31 border=0 alt="TOP.proext.com">'); //--> Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Наш опрос
Какую информацию Вы хотите получить из Казахстана?
Всего ответов: 121

Каталог статей

Главная » Статьи » Актуально

Історична подорож до Чернівців
Історична подорож до Чернівців

Усі, хто коли-небудь писав про Чернівці, обдаровували це місто численними епітетами та метафорами. «Маленький Відень», «чарівна і неповторна столиця буковинського краю», «неофіційна столиця Європи, де… неділя починається музикою Шуберта, а закінчується дуеллю, де фірмани фіакрів залюбки розмірковують на філософські теми, а вулиці підмітають букетами троянд…» Ну, аж так!

Втім, зрозуміти цих людей неважко — досить годину-другу потинятися вулицями Чернівців, аби відчути до міста щирий сентимент. А якщо ви захочете довідатись більше…

Імперський дух

У невеличкій новелі «Щира любов», датованій вереснем 1914 року, Ольга Кобилянська описує епізод у військовому госпіталі, де після перших боїв Першої світової перебували поранені вояки двох армій — австрійської та російської. Разом з російським офіцером оповідачка натрапляє на австрійського жовніра, котрий у порожній кімнаті став на коліна перед портретом Франца Йосифа і почав по-українськи промовляти: «Татку любий наш! Що ти кому злого зробив, що напосілися на нас вороги з усіх боків? Ти нас виховав, ми з тобою зросли, нам чужих царів не треба. Поратуй тебе і нас, Господи!»

У творчості людей, чия доля була якось пов’язана з Чернівцями, подібна інтонація присутня неодмінно. XIX століття було, направду, «золотим віком» для Чернівців, цього «маленького Відня».

Коли у 1783 році австрійський монарх Йосиф ІІ вперше побував у столиці краю, що відтепер належав до його корони, то побачив убогу дерев’яну забудову з трьома церквами. Невдовзі імператор видав наказ, за яким люди, що беруться будувати камениці, на 30 років звільняються від податків, на 10 — від плати за землю, юнаки звільняються від військової повинності. А головне — цісар запросив селитися в Чернівцях представників усіх національностей, гарантуючи їм рівні права та рівні можливості. Австрійці, німці, євреї, галичани-русини (так називали українців), румуни, поляки, молдавани, вірмени потяглися сюди з усіх-усюд. Досить швидко почали виростати квартали компактного розселення етнічних спільнот. Українці, зокрема, створили вулицю Руську, де у 1823 – 1828 роках при допомозі магната Туркула була збудована греко-католицька церква Петра і Павла.

До слова, неподалік стоять дві Миколаївські церкви — відновлена після пожежі дерев’яна, спорудження якої датується 1607 роком, а також збудована 1939 року архітекторами Івановим та Йонеску в рідкісному старомолдавському стилі — кам’яна. Її особливість — кручені бані. А от православний Кафедральний собор у Чернівцях, як і десятки інших будівель, споруджувався (1844-1864 роки, архітектори Антін Рьолль, Адольф Марін) за сприяння імперської влади.

Властиво, з середини XIX століття почалася інтенсивна забудова Чернівців. У 1848 році зведена теперішня ратуша. (Зараз щодня ополудні на її вежі з’являється сурмач та виконує перші акорди пісні «Чуєш, чи не чуєш…») Довкола неї, по периметру площі Ринок (тепер Центральна) виростають розкішні будинки. Як правило, на перших поверхах розташовуються ресторани та крамниці, на верхніх — готелі. Найфешенебельніший з тодішніх готелів — «Габсбург» (1900 рік) — зараз займає національний банк України. Звертає на себе увагу будинок теперішнього художнього музею (колись — ощадна каса, ломбард). Його збудував у 1901 році в стилі модерн австрієць Отто Геснер, над інтер’єром працював український художник Івасюк. Окрасою цієї споруди є мозаїчне панно із зображенням Олімпійських богів, що символізують землі Австро-Угорщини. Символ Буковини — бог ковальства Гефест. Над цим панно чотири роки (!) працював французький майстер Лено. На першому поверсі цього будинку незмінно була книгарня. Теперішній її господар — культурно-мистецький центр «Українська книга» — разом з арт-клубом «Габсбург» відтворив у одній з кімнат інтер’єр імперської канцелярії з автентичними меблями, рукомийником, навіть друкарською машинкою «Мерседес».

І досі мешканці Чернівців, при тому, що за останні півстоліття склад населення міста змінився докорінно, плекають пієтет перед старою монархією. Щонайменше, архітектура зобов’язує.

Хабарники, авантюристи та фальшивомонетники

Ймовірно, Чернівці, а разом з ними й більша частина Буковини, відійшли до імперії Габсбургів завдяки хабарю.

У ході війни 1768-1774 років Росія відвоювала в Османської імперії Молдавію та Валахію, окупувала Буковину, здобула ряд перемог на морі. Підсумком кампанії став Кючук-Кайнарджийський мирний договір. Третьою стороною на цих переговорах була Австрія, що мала інтерес якраз до Буковини. Існує легенда, що під час переговорів на одному з бенкетів керівник австрійської делегації генерал Габріель фон Сплені прямо запитав російського генерал-фельдмаршала Петра Румянцева приблизно таке: і потрібна вам та Буковина? Той, нібито, відповів, що це не суттєво, але матінці-імператриці (Катерині ІІ) залежить на Хотинській фортеці. Тоді фон Сплені, трохи пом’явшись, вийняв з кишені золоту табакерку, геть вкриту діамантами (коштувала вона 15 тисяч золотих) і простягнув Румянцеву. Російський полководець і царедворець не міг стриматися і запропонував: «Ти мені табакерку — я тобі Буковину». Чи справді так було, чи ні, але до Росії, за мирним договором, відійшов лише Хотинський повіт, невдовзі її війська покинули решту території краю, а австрійці без жодного пострілу та багнетної атаки окупували його.

До цього ж періоду належить ще один цікавий історичний факт. У 1771-1774 роках в теперішньому мікрорайоні Садгора існував російський монетний двір. Для забезпечення військових потреб транспортувати бронзові монети з Петербурга було надто важко, тому вирішили карбувати гроші ближче до театру бойових дій, з трофейних турецьких гармат. Причому, монети були двох номіналів та мали ходження як на російській, так на турецькій території. Назва «Садгора« — буквальний переклад з німецької прізвища Gartenberg, організатора монетного двору. Найвідоміший історик Чернівців, перший ректор університету Раймунд Фрідріх Кайндль (1866-1930) називає Ґартенберґа російським генералом. Проте сучасні дослідники вказують, що він походив з Данії, був придворним правителя Саксонії, згодом керував монетним двором при польському королі, і наробив стільки махінацій з цінним металом, що навіть був засуджений до страти, але зумів втекти (напевно ж, завдяки підкупу!) та випірнув уже в російському обозі.

Про специфічні здібності Ґартенберґа свідчить і те, що «садгірська» монета важила спочатку 22 грами, а в кінці війни —18. Тим не менше, цей чоловік настільки спричинився до розквіту місцевості, що уславив себе в її назві. Нині в Чернівцях існує Товариство імені Ґартенберґа Садогурського, яке зайняте амбітним планом спорудження пам’ятника Садогурській монеті — праобразу сучасного євро, стверджують члени товариства.

Ніхто не скаже, чи продукують в Садгорі грошові знаки сьогодні, але раніше було… В середині XIX століття російська контррозвідка збилася з ніг, поки з’ясувала, де масово підробляють імперські асигнації — в Садгорі, поряд з резиденцією равина. Агентурні дані передали австрійській жандармерії, яка провела тотальний арешт усіх, включно з равином та старійшинами. І треба ж таке — справу доручили непідкупному, жорстокому та наполегливому слідчому. Як не намагалася єврейська громада випросити звільнення своїх провідників — усе намарне. Та врешті спосіб знайшли — підкупили імперського міністра юстиції у Відні, і той перевів ретельного слідчого до Львова, з підвищенням.

У віці Христа

Найвідоміша архітектурна пам’ятка Чернівців — резиденція митрополитів Буковини і Далмації. За цісаря Франца Йосифа Буковині було надано статус Коронного герцогства. Відповідно, імперська влада вирішила піднести статус православного митрополита, передавши йому деякі елементи світської влади та віддавши під покровительство православні приходи далекої Далмації (Адріатичне узбережжя теперішніх Хорватії та Чорногорії). Відтак, за кошти імперії розгортається будівництво резиденції.

Будівництво доручили молодому, але вже знаменитому богемському архітектору Йозефові Главці. 1864 рік, 33-річний Главка береться будувати щось таке… Щирі українці схильні вбачати у цій споруді, яку завершили в 1875 році, «візерунки української вишивки, гуцульської писанки, буковинського килима». Науковці називають резиденцію шедевром романтичного історизму, спорудженого у мавритансько-візантійських формах з романськими та готичними елементами.

Одночасно, у 1872-1875 роках Главка збудував у Чернівцях ще одну сакральну споруду — вірмено-католицький костел св. Петра і Павла.

Резиденція зазнала серйозних руйнувань внаслідок обстрілу радянських військ і була остаточно відреставрована на початку 1980-х років. Тепер тут головний корпус Чернівецького університету. А у вірменській церкві, швидше ніж у Києві, створено зал органної та камерної музики на 240 місць.

«Помилка» архітектора Крянге

Однією з найвідоміших перлин архітектурного ансамблю Чернівців є споруда обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, яка прикрашає місто уже рівно сто років.

Цей театр — одне з півсотні творінь знаменитого ательє Фельнера і Гельмера. Фердинанд Фельмер та Герман Гельмер створили у 1873 році, скажемо на теперішній лад, фірму, яка займалася проектуванням театрів і концертних залів по цілій Європі, серед яких, зокрема, Віденська та Одеська опери.

Театр у Чернівцях було збудовано за три роки, і за інтер’єром він входить до десятки кращих таких споруд у Європі. У 1905 році його назвали на честь Фрідріха Шіллера, пам’ятник якому було встановлено перед парадним входом.

Свій слід в його історії, а більше — у вигляді Театральної площі — залишила Румунія. У 1920-х роках румуни знесли кілька пам’ятників представникам династії Габсбургів, а попутно перепало й Шіллеру — скульптуру зняли з постаменту та перенесли в двір Німецького дому, що на вулиці Панській (тепер — Ольги Кобилянської).

У 1936 році архітектор Крянге збудував на Театральній площі громіздкий, в стилі конструктивізму, Румунський народний дім (донедавна — гарнізонний будинок офіцерів). Але ця споруда ніби затиснула делікатну «скриньку» театру. Збагнувши це, Крянге вирішив поглибити площу, зробити ніби чашу, розбивши на терасах квітники, встановивши лавки. Завдяки цьому театр ніби вивищується на пагорбі та залишається центральною спорудою площі.

За Радянської влади на постаменті перед театром було встановлено скульптуру Ольги Кобилянської. Оригінально доклалася до цього ансамблю і нинішня чернівецька влада, перетворивши пішохідні доріжки площі в Алею слави міста. У бруківку вмонтовано «зірки» з іменами знаменитих чернівчан. І вірите, про кожне з цих імен вам можуть розповідати годинами.

Поруч із театром, зліва, того ж 1905 року було відкрито Єврейський народний дім. За гіркою іронією, в часи німецької окупації тут розташовувалось гестапо. Ковані перила сходів єврейського дому оздоблені зірками Давида. Після другої світової війни на кожній зірці по два промені акуратно поспилювали, в 1990-х — акуратно подоварювали…

Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати”   (http://www.saga.ua/43_articles_showarticle_2280.html)

Фото з сайту: http://chernivtsi-photo.cv.ua/photo/1-3-0-0-7

Категория: Актуально | Добавил: kazahd (22.08.2011)
Просмотров: 396 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]