Среда, 18.10.2017, 16:07
Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

КАЗАХСТАНСКИЙ ДНЕВНИК

Меню сайта
Категории каталога
мир [192]
Публицистика [121]
литература [25]
Актуально [310]
Актуальные новости
Казахстан [28]
Разнообразная информация о жизни страны
Украина [247]
Новости Украины
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
if(11<
 
  
 
width=31 height=31 border=0 alt="TOP.proext.com">'); //--> Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Наш опрос
Какую информацию Вы хотите получить из Казахстана?
Всего ответов: 121

Каталог статей

Главная » Статьи » Публицистика

РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ

РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ

               Д-р Володимир Мезенцев (Торонто), Юрій Ситий (Чернігів)

     Українсько-канадська археологічна експедиція плідно продовжила щолітні розкопки в м. Батурині Чернігівської области у воєнні роки. 2014 р. в ній брало участь біля 50 студентів і науковців з університетів Чернігова і Глухова та Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Минулого літа експедиція налічувала до 45 учасників з тих самих учбових закладів. Нею керують археологи Юрій Ситий та д-р Вячеслав Скороход (Чернігівський національний педагогічний університет). Виконавчим директором Батуринського археологічного проєкту в Канаді є д-р Володимир Мезенцев (Канадський інститут українських студій Альбертського університету). Попередній директор цього інституту, видатний дослідник Гетьманщини, проф. Зенон Когут є академічним дорадником проєкту. Відомий історик чернігівського князівства проф. Мартін Дімнік (Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету) приймає участь у вивченні Батурина та публікації результатів його розкопок.

     1669 р. це місто стало столицею козацької держави. За блискучого правління гетьмана Івана Мазепи (1687-1709) Батурин пережив свою золоту добу й суперничав з Києвом і Черніговом та був знаним на Заході. Під час визвольних змагань І. Мазепи за самостійність козацької України батуринці першими збройно виступили проти московського війська. У 1708 р. воно за допомогою зрадника захопило гетьманську столицю, пограбувало і спалило її вщент. Нападники винищили там козацьку залогу та усіх цивільних мешканців без огляду на стать і вік, загалом до 14,000 українців, для покарання за супротив царській владі та застрашення усіх повсталих і прихильників І. Мазепи.  

    Просвічений гетьман Кирило Розумовський (1750-1764 рр.) відбудував Батурин з попелища, повернув йому статус столиці козацької держави і перетворив на провідний промисловий осередок Чернігівщини. Після його смерти у 1803 р. місто занепадало протягом ХІХ-ХХ ст. і відродилось у незалежній Україні. По завершенні маштабних реконструкцій фортечної цитаделі, гетьманських палаців, військової скарбниці, судової палати й церков та розбудови музеїв старожитностей від 2009 р. Батурин став одним з найпопулярніших центрів туризму України. Незважаючи на напружене становище в країні, за минувший рік його музеї та архітектурні пам’ятки оглянуло близько 130,000 відвідувачів. За останні місяці їх кількість значно зросла.

    У 1751-1753 рр. К. Розумовський спорудив свій перший палац у Батурині, що розібрали 1821 р. Вірогідно, його запроєктував відомий італійський архітект Антоніо Рінальді, якого гетьман запросив в Україну 1751 р. За описами XVIII-XIX ст., це була велика дерев’яна одноповерхова пізньобарокова будівля з численними покоями, двома флігелями для гостей, домовою церквою і багатою бібліотекою.

    2014 р. Ю. Ситий виявив рови від розібраних цегляних фундаментів цього палацу на подвір’ї середньої школи міста. На основі креслеників аналогічних дерев’яних палаців Чернігівщини й Сумщини 1740-х рр. та описів першої резиденції К. Розумовського у Батурині В. Мезенцев та член Батуринської експедиції, художник Сергій Дмитрієнко (Чернігів), підготували гіпотетичну комп’ютерну реконструкцію її чільної фасади.

    Експедиція продовжила розкопки залишків маєтку І. Мазепи на околиці Батурина, Гончарівці. Наприкінці 1690-х рр. він побудував там цегляний палац о трьох поверхах з підвалом і мансардою (20 х 14.5 м) за стилем західнього бароко. Цю головну резиденцію гетьмана пограбували й спалили російські нападники під час розорення міста 1708 р.

    На основі багатолітніх розкопок підмурків і розвалів стін Мазепиного палацу та аналізи малюнку його руїн 1744 р., що зберігся у Національному музеї Стокгольму, дослідники відтворили плян, розміри, архітектурний дизайн та декор споруди. В. Мезенцев та С. Дмитрієнко підготували гіпотетичні комп’ютерні реконструкції екстер’єру палацу Гончарівки. В. Мезенцев вважає, що він не мав аналогій серед тогочасних цивільних будівель центральної України, а був подібним до порівняно невеликих вежових панських палаців ранньомодерної Польщі. Наприклад, такими є муровані триповерхові палац-башта короля Сигізмунда І Старого у м. Пьотркові Лодзінського воєводства (1519 р., 20 х 18 м), втрачені мансіони магнатів Казановських (первинна споруда кінця XVI ст.) і Котовських та відбудований замок князів Острозьких 1680-х рр. у Варшаві.

    Як відомо, юнаком І. Мазепа служив при дворі короля Яна ІІ Казимира Вази у Варшаві і міг спорудити й прикрасити свою батуринську оселю на кшталт палаців чи вілл Речі Посполитої. Але не виключено, що він взорував на модні барокові будинки Західньої Европи. Звідти поширились до Польщі палаци вежового типу в XIV-XVI ст. та ренесансна й барокова архітектура і орнаментація в цілому. У 1656-1659 рр. І. Мазепа подорожував і навчався в університетах Німеччини, Франції, Голляндії та Італії й мав змогу ознайомитись там з еталонними пам’ятками барокової архітектури.

    Археологи масово знайшли фрагменти чепурних керамічних полив’яних різнобарвних і теракотових (випалена глина без покриття) плиток підлог, пічних кахлів, розеток та плит з гербом І. Мазепи, що облицьовували фасади його резиденції на Гончарівці. Ці деталі визнані цінними зразками декоративно-ужиткового і геральдичного мистецтва українського бароко. За Ю. Ситим, їх виготовили досвідчені київські керамісти, котрих гетьман запросив до Батурина. Тож, високохудожне оздоблення його головної резиденції було синтезою прийомів західнього та українського бароко.

    В. Мезенцев гадає, що долівку склепінчастого підвалу гончарівського палацу замостили цеглою і розмістили там військову/державну й приватну гетьманську скарбниці. Підлогу  першого, наземного, поверху виклали керамічними товстими видовженими шестикутними плитками у комбінації з квадратними плитками, вкритими зеленою глязурою. На цьому поверсі могла знаходитись парадна заля для прийнять, нарад та бенкетів.

    На другому і третьому ярусах та мансарді, правдоподібно, містились опочивальні й вітальні І. Мазепи та його дружини Ганни, кабінет гетьмана, генеральна військова і особиста канцелярія, бібліотека й державний архів. Здогадно, там підлоги склали з ошатних керамічних тонких квадратових і восьмикутних плиток поширеної зеленої й рідкісної блакитної глязури та незвичайних двоколірних напівполив’яних салатових – напівтеракотових. І. Мазепа та гетьманова могли самі замовити форми, набори й кольори цих плиток та фасони мощення і орнаментації підлог. Дешевші керамічні плитки без емалі використали для опорядження підлог, радше, менш важливих і скромніше оформлених службових приміщень, кімнат для гостей та слуг тощо.

    Конструкції і декор ранньомодерних підлог, аналогічні виявленим в палаці Гончарівки, відомі, наприклад, серед решток керамічної підлоги XVII ст. у вівтарі Софійського собору Києва, в Троїцькому соборі 1675 р. Густинського монастиря під м. Прилуками на Чернігівщині, замку князів Острозьких XVI-XVIII ст. в м. Острозі Рівненської обл., а також резиденціях польських королів на Вавелі у Кракові та околиці Варшави, Віланові (1696 р.). За висновком В. Мезенцева, головна резиденція І. Мазепи в Батурині була його найбільшою і надзвичайно пишно прикрашеною світською спорудою, визначним твором палацової архітектури й керамічного декоративного мистецтва козацької держави.

    Минулого року наша експедиція завершила розкопки залишків великого видовженого дерев’яного куреня (19 х 5 м) Мазепиної садиби на Гончарівці. Там, ймовірно, збирались гвардійці гетьмана (сердюки) чи козацькі офіцери (старшина) з його почту та охорони. У цій будівлі знайшли срібні та мідяні польські й російські монети, бронзові ґудзики, пряжку та чотири фігурні накладки поясів з рельєфними рослинними візерунками і ґравіруванням, олов’яні мушкетні й пістольні кулі, залізні підковки від чобіт, керамічні козацькі люльки місцевої продукції, фраґменти голляндських порцелянових чубуків й мундштуків та німецького майолікового столового посуду XVII-XVIII ст.

    На основі знахідок там 16 бронзових пряжок і бляшок у 2011-2014 рр. В. Мезенцев та С. Дмитрієнко підготували гіпотетичні комп’ютерні реконструкції п’яти орнаментованих шкіряних ременів заможніх старшин Мазепиного двору. Їх могли виготовити ремісники Батурина чи інших виробничих центрів Гетьманщини.

    Дорогі місцеві білоглиняні та особливо популярні голляндські порцелянові люльки вживала переважно козацька еліта. Велика кількість таких знахідок у курені є ще одним показником непересічного військового і соціяльного ранґу його мешканців. Так, розкопки цього приміщення дали цінну інформацію про озброєння, обладунок, споживання місцевих та імпортованих виробів, заможність, культуру, побут і звичаї старшинської верхівки з оточення І. Мазепи.

    У 2014-2015 рр. археологічні дослідження Ю. Ситого встановили місце розташування Введенської церкви поруч з кам’яницею генерального судді Василя Кочубея на західній околиці Батурина. Він спорудив її з дубових брусів наприкінці XVII ст. Храм пережив московський погром міста. За наказом К. Розумовського, у 1778 р. Введенську церкву розібрали, перенесли й встановили в с. Матіївці, що поблизу Батурина. 1933 р. комуністичні активісти знесли цю пам’ятку української дерев’яної архітектури.

    Минулого літа на базарній площі на північ від колишньої батуринської фортеці розкопки Ю. Ситого розкрили підмурки невідомої споруди XVIIІ ст. Її фундаментні рови забутували битою цеглою XVII ст., значна частина якої є обпалена. За припущенням дослідника, знайдена там обгоріла цегла походить з мурованого храму св. Миколи Чудотворця. На його зведення І. Мазепа пожертвував 4,000 золотих. Він стояв десь в районі сучасного базару і, вірогідно, постраждав від пожежі міста 1708 р. К. Розумовський розібрав руїни церкви і перевикористав цеглу для своїх будівель.

    2014 р. у фортеці на схід від зруйнованого царським військом собору св. Трійці (1692 р.), фундованого І. Мазепою, розкопали рештки господарських споруд заможніх міщан XVII-XVIII ст. Там знайшли срібні польські монети дрібного номіналу, уламки вишуканих тарілок, виготовлених з молочного скла у вигляді порцеляни і розписаних поліхромними рослинними мотивами, очевидно, у Туреччині, а також залізний і кістяний ґудзики, дві гральні фішки, виточені з черепків, та фраґменти пічних кахлів місцевої продукції того часу. Археологічні знахідки імпортованих товарів показують широкі комерційні й культурні контакти Батурина з Північною, Центральною і Східньою Европою та Ісламським Сходом до 1708 р.

    На фортеці також знайшли три малі теракотові людські фігурки. Їх нижні половини, руки й голова одної статуетки є відламані. Форми тіла, риси обличчя та головні убори передані умовно, узагальнено і наївно. Не помітно впливу реалістичної барокової чи неоклясичної скульптури на манеру і техніку виконання фігурок.

    Імовірно, ці рідкісні артефакти були самобутніми народними іграшками, виліпленими батуринським гончаром за К. Розумовського. Глиняні жіночі статуетки XIV-XVIII ст. знаходили у Києві, Вишгороді, Білій Церкві та Батурині. Схожу до вищеописаних ранньомодерну теракотову антропоморфну фігурку знайшли 2009 р. в с. Уланові Глухівського р-ну Сумської обл. За попередніми вислідами В. Мезенцева, такі іграшки виробляли у Батурині, Глухові та, можливо, інших гончарних осередках Сіверщини в XVIII-XIX ст. Вони свідчать про відродження керамічного народнього мистецтва Батурина у період його відбудови К. Розумовським в другій половині XVIII ст.

    Минулого року на північному передмісті Батурина знайшли фрагмент обпаленої полив’яної пічної кахлі з рельєфним гербом генерального писаря при уряді І. Мазепи Пилипа Орлика. Як відомо, він став гетьманом на еміграції (1710-1742 рр.) і автором першої української конституції 1710 р. Археологи сподіваються виявити залишки зруйнованої господи П. Орлика на місці цієї знахідки.

    Торішні археологічні розвідки В. Скорохода на батуринському Подолі відкрили у заплаві Сейму рештки дерев’яних споруд, спалених царським військом у 1708 р. 

    Під час багаторічних розкопок в усіх частинах міста та на околицях були знайдені численні поховані й непоховані жертви московської навали. Провідний дослідник некрополів Батурина Ю. Ситий виявив такі захоронення на усіх його цвинтарях XVII-XVIII ст. 

    2014 р. наша експедиція розкопала 10 могил міщан того часу на кладовищі Троїцького собору в фортеці. Ю. Ситий гадає, що кістяки двох дорослих та дитини (поховання № 1, 13, 14) належать до жертв цієї трагедії. Зокрема, у засипці їхніх могильних ям зустрічається вугіль від пожежі 1708 р. Минулого літа археологи розкопали 80 захоронень XVII-XVIII ст. в Батурині. Результати цих польових дослідів та обстежень ексгумованих кісток спеціялістами з фізичної антропології зараз аналізуються і будуть оприлюднені наступного року.

    Розкопки у Батурині 2014-2015 рр. здобули важливі дані для льокалізації гетьманської садиби 1751 р., Введенської та Микільської церков, а також дослідження й реконструкції архітектури і убору палаців І. Мазепи та К. Розумовського й спорядження козацьких старшин столиці Гетьманщини. Останні історико-археологічні студії вказують на динамічний розвиток хліборобства, млинарства, ремесла, церковного і палацового будівництва, декоративного мистецтва, міжнародньої торгівлі міста та добробут його населення до 1708 р. Кожного року наша експедиція виявляє нові археологічні свідчення про нищівне розорення Мазепиної твердині.

    Вже 15 років Батуринський археологічний проєкт спонсорують Програма дослідження східньої України ім. Ковальських при Канадському інституті українських студій Альбертського університету, Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету та Дослідний інститут «Україніка» у м. Торонті в Канаді. Чернігівська обласна державна адміністрація щорічно виділяла субсидії на розкопки Батурина у 2005-2015 рр.

    Щедрими меценатами вивчення батуринських старожитностів є світлої пам’яти поетеса Володимира Василишин та її чоловік, мистець Роман Василишин з м. Філядельфії у США, а також Олександра Жолобецька-Місьонг з м. Лівонія штату Мічіган в Америці. У 2014-2015 рр. досліди Батурина і підготовку публікацій підтримали дотаціями Крайова управа Ліги українців Канади (голова Орест Стеців), Ліга українців Канади (Відділ Торонта, голова Борис Михайлець), Крайова управа Ліги українок Канади (голова Леся Шимко), Ліга українок Канади (Відділ Торонта, голова Галина Винник), Союз українок Канади (Відділ ім. св. княгині Ольги, голова Віра Мельник), Українська кредитова спілка (головний управитель Тарас Підзамецький), Фундація Кредитової спілки «Будучність» (голова Богдан Лещишин, головна управителька кредитівки Оксана Процюк і менеджерка кадрів Христина Бідяк), Фундація «Прометей» (голова Марія Шкамбара), ресторан «Золотий Лев» (власниця Анна Кісіль), аптека “Healing Source Integrative Pharmacy” (власники Омелян і Зеня Хабурські) у Торонті, Фонд катедр українознавства при Гарвардському університеті в м. Бостоні (директор д-р Роман Процик) та Український історико-просвітній центр при Українській православній церкві в США у м. Бавнд-Брук штату Нью-Джерзі (директорка Наталя Гончаренко).           

    Наступного літа українсько-канадська археологічна експедиція продовжить пляномірні розкопки у Батурині. Додаткову інформацію про вивчення старожитностей гетьманської столиці у Північній Америці можна отримати від д-р Володимира Мезенцева у Торонті за телефоном (416) 766-1408 чи email: v.mezentsev@utoronto.ca. В Україні за довідками, будь ласка, зверніться до наукового керівника Батуринської археологічної експедиції при Чернігівському університеті Юрія Ситого за телефоном (46-2) 774-296; email: yurisytyi@gmail.com.   

 Статтю надруковано в українсько-канадській газеті «Новий Шлях» (Торонто), Рік 85, № 45 за 10 грудня 2015 р., с. 9, 12-13.

      ПІДПИСИ ДО ІЛЮСТРАЦІЙ

 

Рис. 1. (palace Mazepa) Палац гетьмана Івана Мазепи на батуринській околиці Гончарівці до 1708 р. Гіпотетична реконструкція В. Мезенцева, комп’ютерна графіка С. Дмитрієнка, 2015 р.

 

Рис. 2. (type 1, 4) Типи мощення підлог керамічними глязурованими плитками у Мазепиному палаці на Гончарівці (до 1700 р.). Гіпотетичні реконструкції В. Мезенцева та С. Дмитрієнка, комп’ютерні фотоколажі C. Дмитрієнка, 2015 р.

 

Рис. 3. (dishes) Фраґменти дорогих тарілок з молочного скла з мальованим рослинним орнаментом XVII-XVIIІ ст., знайдені на батуринській фортеці 2014 р. Знімка Ю. Ситого.

 

Рис. 4. (image7) Уламки теракотових іграшок у вигляді людських фігурок XVIIІ ст., знайдених на фортеці 2014 р. Світлина Ю. Ситого.

 

Рис. 5. (herb, Orlyk) Герб гетьмана Пилипа Орлика та фрагмент керамічної пічної кахлі з подібним геральдичним рельєфом, знайдений на північному передмісті у 2014 р. Музей археології Батурина. Фото Т. Кербут.

Категория: Публицистика | Добавил: kazahd (06.01.2016)
Просмотров: 292 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]