Пятница, 28.07.2017, 22:02
Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

КАЗАХСТАНСКИЙ ДНЕВНИК

Меню сайта
Категории каталога
мир [192]
Публицистика [121]
литература [25]
Актуально [310]
Актуальные новости
Казахстан [28]
Разнообразная информация о жизни страны
Украина [247]
Новости Украины
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
if(11<
 
  
 
width=31 height=31 border=0 alt="TOP.proext.com">'); //--> Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Наш опрос
Какую информацию Вы хотите получить из Казахстана?
Всего ответов: 121

Каталог статей

Главная » Статьи » Публицистика

Три прозріння антифашизму: 100% позитиву!


Три прозріння антифашизму: 100% позитиву!

Активне просування владою теми «антифашизму» дало потужний імпульс до прозріння української нації. Нарешті антифашизм став тим, чим він і повинен бути – антитезою до енергійнішого і глибшого розгортання Тези.

Мамай на драконі у Просторі волі - прапор Третього Гетьманату
Мамай на драконі у Просторі волі - прапор Третього Гетьманату

Функція антитези полягає в тому, щоб стимулювати розгортання тези. Для цього антитеза здійснює приховану протидію, оскільки через свою слабкість вона не спроможна до відкритого протистояння. Тому обов’язковими атрибутами антитези є протидія і прихованість (брехня).  Саме тому глобальний ворог Творця має два імені – «сатана» (з арамейської – противник) і «диявол» (з гелленської – брехун).

Розуміння цього феномену дозволяє сформулювати дві практичні настанови:

  • Якщо антитеза щось приховує, то це саме те, що тобі обов’язково треба знати.

  • Якщо антитеза протидіє якомусь процесу, то це саме те, що тобі треба робити.  

Слово «анти-фашизм» відверто вказує, що це антитеза, яка протидіє тезі під  назвою «фашизм». Відповідно, «антифашизм» 1) приховує сенс фашизму і 2) блокує якусь пов’язану з ним дію.  

Намордник для націоналізму

Почнемо з очевидного: організовані Партією регіонів мітинги проти українського фашизму і націоналізму показали, що фашизм – це і є націоналізм. Маніпуляція полягає в тому, що у слово «фашизм» вклали образливий і застрашуючий сенс.

Навішування на націоналістів ярлика фашистів викликане швидким поширенням в Україні націоналізму, до якого українці – як україномовні, так і російськомовні – ставляться дедалі прихильніше. Тож якщо раніше для психічної атаки на людину використовували ярлик  «націоналіст» – і людина починала виправдовуватися, то тепер це вже не працює. Якщо зараз українця назвати націоналістом, то він гордо скаже: «Так, я націоналіст, і цим горджусь!»

Тому в якості термінологічної зброї вирішили використали крутіше слово – «фашист». Воно б’є по психіці пересічного українця, який відразу ж знічується і починає виправдовуватися. Але тільки доти, доки не дізнається про справжній сенс цього слова: фашизм – це «чинний націоналізм» (Дмитро Донцов), це воля до перемоги, відповідальність, прагнення до духовного переродження і творення нової людини, до національного єднання понад партійними, становими та регіональними інтересами (Євген Онацький. Фашизм і ми // Розбудова Нації. 1929. Ч. 12. С. 401).       

Досі ярлик «фашизму» доволі успішно застосовувався в Україні для блокування будь-яких проявів національної свідомості і суспільної самоорганізації (див.: Чому влада рекламує фашизм) Ще активніше цей «намордник на свідомість» застосовується в Німеччині. Це гарно показано у фільмі «Хвиля»  (Die Welle, 2008): школярів назвали фашистами тільки за те, що вони всі разом одягли білі сорочки і проявили взаємодопомогу.  

Проте застосування слова «фашист» для блокування націоналістичного руху – це тільки вершина айсберга. Далі – цікавіше.

Дискредитація головного геополітичного союзника

Обов’язковим елементом антифашистської істерії є демонізація німецької нації. А проте Німеччина – це наш давній геополітичний союзник.

За ініціативи Богдана Хмельницького козацька Україна була в союзі з Бранденбургом (Східною Німеччиною). До цього антипольського союзу (1656–1657) також входили  Швеція, Семигород, Молдавія та Валахія. Стратегічна мета союзу полягала у створенні незалежної української держави – Великого князівства Руського –  в межах усієї етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана. Для України це була велика нагода стати вільною. Проте Богдана Хмельницького отруїла Москва, а продовжувача його справи  Юрія Немирича убили промосковські козаки-зрадники.

Друга цілком реальна нагода виникла у 1918 році за гетьмана Павла Скоропадського. Стратегічним союзником України знову була Німеччина. Німці підтримували Україну зброєю, а українці підтримували німців продовольством. Союз було зірвано місцевими соціалістами, які, за підтримки Москви, підняли повстання проти гетьмана. «Якщо за дев’ять місяців Україна Скоропадського ні з ким не воювала, а Радянська Росія фактично визнала Українську Державу, то з приходом до влади Директорії змушена була вести війну на кілька фронтів» (Гетьманова наука. Уроки Скоропадського). Світоглядна незрілість і організаційна неспроможність соціалістичних «романтиків» призвела до громадянської війни і геноциду, в якому Україна тільки внаслідок Голодомору втратила близько 10 мільйонів.  

Третя нагода виникла у 1941 році, коли союзником України знову ж таки стала Німеччина. У планах націонал-соціалістичного Третього Рейху було формування союзної української держави, незалежність якої мала бути проголошена в Києві після визволення від московської окупації всієї території України. 

Цей союз було зірвано «революційною ОУН», яка в 1940 році відкололася від материнської Організації Українських Націоналістів. Молоді «революціонери», які щойно повиходили з в’язниць завойованої і розділеної Польщі, під проводом Степана Бандери і Ярослава Стецька (головного ідеолога) хотіли «все і зразу». Тому, як тільки німці визволили Львів, 30 червня 1941 року бандерівці на чолі з 29-річним Ярославом Стецьком проголосили незалежність України і створили свій уряд – Українське державне правління. Були проігноровані умовляння професора Ганса Коха – представника Німецької Армії, теолога і педагога, полковника Української Галицької Армії, що був запрошений на проголошення і присутній на ньому.  

Проголошення Акту викликало суперечливу реакцію серед українських націоналістів. Командувач Поліської Січі Тарас Боровець різко негативно віднісся до цієї події, назвавши її «оперетковим державним актом»: «Акт не був волевиявленням всього українського народу через репрезентативно-парляментарні органи. Він був наспіх проголошений кількома випадковими людьми. З таких причин це не є жоден акт національно-державної політики, а самозванча диверсія і явна отаманія» (Тарас Бульба-Боровець: Армія без держави. – Вінніпег, 1981). Материнська ОУН, керована Андрієм Мельником, також відмежувалася від цього Акту.

Поспішне проголошення незалежності було відвертим порушенням союзницьких домовленостей, тому Гітлер звернувся з ультимативною вимогою  відкликати «Акт відновлення Української Держави». Бандерівці відкинули гітлерівський ультиматум. Німці це сприйняли як зраду і підготовку до антинімецького повстання, тому вже у липні 1941 гестапівці заарештували близько 300 членів ОУН. Бандеру, Стецька та інших чільних діячів бандерівського уряду перевезли до Берліна і там протягом 2 місяців умовляли відкликати Акт, що свідчило про велику зацікавленість Третього Рейху зберегти україно-німецький союз.

14 серпня 1941 р. рейсхміністр у справах східних територій Альфред Розенберг отримав від Степана Бандери офіційну відмову у виконанні ультиматуму. Після цього Бандера, Стецько та інші керівники Українського державного правління були відправлені «на перевиховання» до концентраційних таборів.  Для інформації: Розенберг з однодумцями виношував плани створення Великої України, до якої входили б Кубань і навіть Тамбов. Збереження етнічної цілісності вказує на те, що це були плани союзників, натомість вороги завжди прагнуть розчленувати етнос, як це робила і робить Москва.

У вересні 1941 р. на І конференції бандерівської ОУН(б) було вирішено вважати Німеччину ворогом на рівні з СРСР. Союзницькі стосунки були зруйновані, українські націоналісти почали війну на два фронти. У травні 1942 року мельниківська ОУН також ухвалила рішення про перехід до опору німецьким окупаційним військам.

Велика нагода здобути незалежність знову була втрачена, українці знову понесли багатомільйонні втрати.  А якби цей союз спрацював, то до кінця 1941 року Радянського Союзу вже б не існувало. Це підтверджує думку, що розкол ОУН відбувся за сприяння агентури Москви, яка розуміла смертельну загрозу від українсько-німецького союзу (з цією агентурою доводилося серйозно боротися ще першому голові ОУН Євгену Коновальцю, проте у 1938 році його було підступно вбито агентом, що втерся в довіру).    

Війна  між українцями і німцями у Другій світовій війні нині використовується пропагандою для ще більшої демонізації Третього Рейху, в додачу до багаторазово спростованих вигадок про пекельну «фашистську» лють і якусь зовсім ірраціональну несамовитість, яка аж ніяк не відповідає німецькому національному характеру.  Для того, щоб переконатися у брехливості цих звинувачень, досить порівняти між собою нацизм і більшовизм. На тлі сталіністів гітлерівці виглядають помірковано і навіть шляхетно, що, до речі, непогано показано у радянському кінофільмі «17 миттєвостей весни» (1973)

Блокування еволюції

Людина є соціальною істотою, тому її успішний розвиток може відбуватися тільки у середовищі свого рідного етносу. Відповідно, націоналізм є потужним чинником людської еволюції. Завданням активного націоналізму є очищення нації від пороків, нездорових звичок, збочень, негативних емоцій, соціального паразитизму. Справжні націоналісти (фашисти) завжди виступають  за здоровий спосіб життя, масову фізичну культуру, підтримку материнства і дитинства, чистоту навколишнього середовища, бережливе ставлення до природи і природних ресурсів.  Чим здоровішою і чистішою стає нація та її життєвий простір, тим кращі умови для гармонійного розвитку людської особистості.    

Особливістю динамічного націоналізму (тобто  фашизму) є спрямованість на духовне, психічне і фізичне оновлення людини. Відповідно, блокування націоналізму чинить опір еволюції людського роду. Тому глибинним надзавданням антифашизму  є протидія еволюційним задумам Творця Всесвіту. В європейській традиції противник Творця позначається терміном «сатана».  Тому антифашизм – це не що інше як прихований сатанізм.

Подяки авторам і виконавцям

Усі ці три аспекти антифашизму відкрилися завдяки пропагандистській кампанії, проведеній Партією регіонів у травні 2013 року. Фактично, влада відкрила нам очі на те, які цікаві речі приховує антифашизм, і що далі робити українцям.  Тому щира подяка політтехнологам, що придумали це дійство, і виконавцям, які його геніально реалізували. Окрема подяка Вадіку Тітушку за виконання ролі характерного антигероя: скоріше всього, він зовсім не гопник, а нормальний український хлопець, можливо навіть з потенціалом справжнього націоналіста. Всім спасибі!   

Динамічний націоналізм

Завдяки антифашистам стало зрозуміло, що фашизм – це динамічний, творчий, ідеалістичний націоналізм, а фашисти – це націоналістична еліта. Тож якщо сьогодні свідомого українця називають фашистом, то краще погоджуватися і сприймати це як визнання заслуг або, принаймні, як аванс за майбутні звершення. Ідеалом динамічного націоналізму є перетворення нації на гармонійний етносоціальний організм з досконалою державною організацією.

Пошук справжніх союзників

Географічний детермінізм ще ніхто не скасовував. Німеччина, Швеція, Білорусь, Литва були і залишаються природними геополітичними союзниками України – незалежно від того, які режими там сьогодні панують. З цими націями необхідно налагоджувати народну дипломатію, а також долучати нових союзників.

Теза головного бандерівського ідеолога Ярослава Стецька про опору виключно на власні сили з самого початку була глибоко помилковою: у реальній воєнній кампанії перемагає той, хто знаходить кращих союзників. Див. також: Велика Скуфія нових аріїв.  

Цікаво, що «Всеукраїнське об'єднання "Свобода" вважає Ярослава Стецька натхненником своєї ідеологічної ідентичності... "У боротьбі за свободу опертя можливе лише на власні сили", – писав Стецько, оцінюючи політиканів, що шукали виходу для України у плазуванні перед закордонними центрами сили... Сьогодні ми продовжуємо його Справу» – повідомляє у своєму блозі Олег Тягнибок. Проте помилки треба виправляти, інакше щораз будемо наступати на ті ж часі граблі.

Керівники «Свободи» також люблять заявляти, що їхній націоналізм – це не фашизм. Це справді так, адже метафізичного фундаменту, властивого фашизму, у них поки що не помічено.  

Філософія динамізму

Для того, щоб скласти чітко працюючий механізм, його деталі треба очистити від бруду і залишків упаковочного матеріалу. Те ж саме з нацією: формування гармонійної нації потребує гармонійних людей. Чим чистішими, здоровішими і реалізованішими є люди, тим сильніше вони притягуються один до одного у прагненні злитися у єдиний етносоціальний організм.

Прагнення до такого злиття є потенційно присутнім у кожній людині, це фундамент людської природи. Чим ближче до такого злиття, тим більшу радість і впевненість відчуває спільнота. Прикладом «екстазу єднання» є відчуття на Майдані Незалежності у листопаді 2004 року. Подібні відчуття у 30-х роках переживали німці Третього Рейху.

Прагнення людської природи до злиття в гармонійну систему є основою філософії динамізму, заснованої Ісусом Хрестом.  Згідно з нею, божественне і земне в людині прагнуть злитися в цілісну боголюдську істоту. Чим ближче вони один до одного, тим сильніший цей взаємний «рух дружби». Врешті-решт виникає момент їх повного об’єднання («ре-лига» – відновлення зв’язку), після чого жодна сила вже неспроможна їх роз’єднати (див.: Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства).

Оскільки нація – це «велика людина», то тут діють подібні закони згідно з принципом «що нагорі – те внизу».  Для людей одного етносу властивий дедалі зростаючий «рух дружби», який завершується преображенням нації – злиттям її членів у гармонійний і щасливий колективний організм. Якщо індивідуальне преображення (метаморфоза), згідно з філософією динамізму, перетворює особистість на реалізовану щасливу боголюдину, то колективне преображення перетворює націю на колективну боголюдську істоту – «велику боголюдину».

У залежності від наближення до цього ідеалу розрізняємо три рівні еволюції народного організму:

Початковий етап: Етнос – неструктурована, аморфна етнічна спільнота, об’єднана спільним богом-егрегором. Це сучасна Республіка Україна.

Проміжний етап: Нація – структурований, державно організований етнос. Таку майбутню національну державу ми називаємо Гетьманат Україна.

Завершальний етап: Солідарна нація – реалізована нація, нація-громада, нація-церква, сонячна, арійська нація. Назва держави – Брахманат Вишня Борія.

Якщо творення національної держави – це мета націоналістичного руху, то творення арійської нації – це мета національного солідаризму (фашизму).

Три кроки Національного Солідаризму (НС)

Для досягнення стану сонячної нації треба виконати немало роботи, але це в основному «невидима» внутрішня робота, спрямована на персональне вдосконалення. Найважче з самого початку, найбільшого зусилля потребує перший крок. Зате чим далі, тим легше і цікавіше – у повній згоді з філософією динамізму.

Рух до реалізованої нації можна умовно звести до трьох кроків:

  1. Очищення: відмова людини від шкідливих звичок, брехні, нездорової їжі, зомбуючих ЗМІ, зменшення залежності від нинішньої паразитичної антисистеми. Людину, яка твердо стала на цей шлях, називаємо пробудженою.   

  2. Арієзація: наповнення себе світлом за допомогою фізичних, психічних і духовних практик, підняття у Простір волі (Царство боже). Людину, яка твердо стала на цей шлях, називаємо арієм (сонячним).

  3. Метаморфоза: об’єднаня аріїв, формування ними преображеної нації та її надійне закріплення у Просторі волі. Тут людина стає святою.

Кожні два послідовні кроки тісно пов’язані між собою: арієзація сприяє очищенню, а формування спільноти світлих людей прискорює персональну арієзацію. Все починається з внутрішнього зусилля, натомість зовнішня реалізація – це його неминучий результат.

Як не дивно, але після того, як здійснено перший і другий крок, третій крок здійснюється невимушено, граючись, майже без зусиль, бо він реалізується у просторі позитивних подій – Просторі волі.

Тож шукаймо найперше Царства божого і правди його, а все інше нам додасться.

Банзай! По-нашому – Хай Буде!  

Пісня «Банзай!» (ТНМК, Україна)

Пісня «Лівою - два - три - чотири!» (Rammstein, Німеччина)

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств, експериментів:
Модернізуймо Народний Оглядач!


Категория: Публицистика | Добавил: kazahd (02.06.2013)
Просмотров: 297 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]